Уолтер М. Міллер-мол. - Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол.

ВНУТРІШНІЙ ШЛЮЗ

ІЗОЛЬОВАНЕ ПРИМІЩЕННЯ

Очевидно, кімната, куди він спустився, — всього лише передпокій. Але що б там не ховалося за ВНУТРІШНІМ ШЛЮЗОМ, воно лишалося замурованим за кількома тоннами брил та припечатаними ними дверима. Приміщення і справді ІЗОЛЬОВАНЕ, хіба що туди вів іще один хід.

Спустившись завалом униз й упевнившись, що видимої загрози у передпокої немає, новіцій з острахом взявся досліджувати металеві двері, підсвічуючи собі смолоскипом. Під трафаретними літерами «ВНУТРІШНІЙ ШЛЮЗ» висіла менша побита іржею табличка:

УВАГА: Шлюз зачиняється тільки в момент, коли весь персонал опиниться всередині, і лише за умови дотримання всіх етапів процедури убезпечення згідно з інструкцією CD-Bu-83A. Після герметизації Шлюзу задля мінімізації вірогідної прямої дифузії тиск повітря у сховищі має перевищувати барометричні показники довкілля на 13,8 кПа. Після герметизації шлюз автоматично розблоковується засобами контролю сервосистеми лише за однієї з перелічених умов: 1) якщо рівень зовнішньої радіації знизився до безпечного; 2) якщо вийшла з ладу система повторної очистки повітря і води; 3) якщо вичерпано запаси провізії; 4) якщо відмовила внутрішня система енергозабезпечення. Докладніше див. CD-Bu-83A.

Брата Френсіса дещо спантеличило попередження, проте він вирішив прислухатися до нього, тож не торкався дверей узагалі. Дивовижними машинеріями древніх не можна легковажити — це довів своїм передсмертним зойком вже не один копач.

Брат Френсіс звернув увагу на уламки, що лежали в передпокої століттями: вони здавалися темнішими й грубшими на дотик у порівнянні з камінням, що сьогодні провалилося в яму та було обпечене пустельним сонцем й обвітрене піщаними суховіями. Неозброєним оком було помітно, що валуни, які заблокували Внутрішній Шлюз, лежали там не від сьогодні, а з часів іншого каменепаду, давнішого, ніж саме абатство. Якщо в Ізольованому Приміщенні Бомбосховища ховався демон Бомба, то він, очевидно, не відчиняв Внутрішній Шлюз із днів Огненного потопу аж до Спрощення. Коли вже щось простояло закорковане металевими дверима так багато століть, то причин боятися, ніби воно вирветься крізь шлюз до Великої суботи, вкрай мало, думав Френсіс.

Смолоскип уже догорав. Знайшовши відламану ніжку стільця, юнак підпалив її від майже згаслого вогню, а тоді почав збирати шматки меблів для надійного багаття. І весь той час його не полишали думки про значення давнього напису: «Бомбосховище-бункер ЦО».

Як брат Френсіс швидко підмітив, його знання допотопної мови далеке від досконалості. Йому завжди було нелегко зрозуміти, як іменники іноді змінювали значення інших іменників. У латині, подібно до більшості простих діалектів цього регіону, конструкція типу servus puer значила абсолютно те ж саме, що і puer servus, і навіть у допотопній мові «хлопчик-раб» дорівнювало «раб-хлопчик». Та на цьому простота завершувалася. Він довго засвоював, що, наприклад, «лист-замовлення» не одне й те саме, що «замовлення-лист», а звичний датив мети або приналежності, як-от у випадку з латинським mihi amicus[25], був відсутній у складних сполученнях на взірець «розрив-трава» чи «ракета-носій». Що ж могло значити це недоладне поєднання «Бомбосховище-бункер ЦО»? Новіцій труснув головою. Попередження на Внутрішньому Шлюзі говорило про їжу, воду і повітря, та вони точно не є предметами першої необхідності для почвар із Пекла. Іноді допотопна мова здавалася послушнику складнішою від середнього курсу ангелології чи теологічних обчислень святого Леслі.

Він розвів багаття на схилі купи каменів, звідки воно підсвітило темні закутки передпокою. Тоді пішов дослідити все, що не сховалося під уламками. Руїни на поверхні настільки знищили покоління сміттярів, що навіть археологам важко було би їх розрізнити. Проте підземних румовищ не торкав ніхто, хіба що рука невідомого лиха. Тут, здавалося, панували духи іншої епохи. У мертвій посмішці черепа, який валявся посеред брил у темному кутку, досі щирився золотий зуб: очевидний доказ того, що на сховок ніколи не натрапляли мандрівники. Вогонь, підстрибуючи, виблискував на золотій поверхні різця.

Біля всохлого річища у пустелі брат Френсіс не раз натрапляв на невеличкі купки людських кісток, начисто обгризених та вибілених сонцем. Він не був надто вразливим й очікував на щось подібне. Тому не злякався, побачивши в кутку кімнати череп; відблиск золота в його вищирі весь час приваблював око, коли юнак поглядав на дверцята (замкнені чи заклинені) поіржавілих шафок і смикав за шухляди (так само заклинені) побитого металевого столу. Сам стіл міг стати безцінною знахідкою, якщо в ньому лишилися документи або книжечка-дві, які пережили несамовиті багаття ери Спрощення. Поки новіцій намагався відчинити шухлядки, вогонь почав згасати, і хлопцеві здалося, нібито череп сам по собі тьмяно засвітився. Такий феномен не такий уже й рідкісний, але в темному підземеллі братові Френсісу від цього стало трохи моторошно. Він іще підкинув кілька деревинок і продовжив смикати й тягти стіл, намагаючись ігнорувати виблискування в пащі черепа. Послушника все ще насторожувала думка про Бомби, котрі можуть за ним спостерігати, проте він уже як слід оговтався від недавнього страху, аби розуміти: сховище, а конкретно цей стіл та шафки, можуть містити багаті реліквії тої епохи, яку теперішній світ зумисно відправив у забуття.

Саме Провидіння благословляло його. Знайти частку минувшини, яка уникла вогнища і посмітюх-мародерів, було нині рідкісною удачею. Звісно, завжди лишався ризик. Монастирські копачі, спраглі до старожитностей, бувало, виповзали з якоїсь нори під землею, тріумфально тягли чудернацький циліндричний артефакт, а тоді, миючи його або намагаючись зрозуміти призначення, натискали не на ту кнопку чи повертали не ту ручку і таким чином завершували весь почин без вигоди для духівництва. Лише вісімдесят років тому Вельмишановний Бедулл з очевидним захватом писав своєму владиці абату про залишки, за його власними словами, «пускового майданчика для міжконтинентальних ракет разом із кількома дивовижними підземними резервуарами», які віднайшла його мала експедиція. Ніхто в абатстві так і не зрозумів, що Вельмишановний Бедулл мав на увазі під «пусковим майданчиком для міжконтинентальних ракет», але владика абат, котрий правив у той час, постановив: монастирські антиквари під загрозою відлучення від церкви повинні відтепер уникати таких «майданчиків». Адже цей лист — останнє, що лишилося від Бедулла, його команди, його «пускового майданчика» і маленького селища, яке раніше виросло на тому місці. Цікаве озеро тепер прикрашало ландшафт, де колись стояло село: якісь пастухи відвели русло струмочка у бік кратера, щоб у ньому зберігати воду для своїх отар у часи посухи. Десяток років тому один мандрівник звідти розповідав, як чудово клює риба в ставку, та місцеві чабани подейкували, ніби в неї переселяються душі загиблих селян і копачів. Тому місцеві відмовлялися її ловити через Вдула — гігантського сома з глибин.

«…Так само забороняються будь-які розкопки,