Інга Пфлаумер - Серце гріє

залишилося шістнадцять та-вей — рівно стільки було потрібно, щоб розподілити шістдесят чотирьох учнів із жовтими нашивками на рукавах.

Більшість із майстрів Майя знала на імена, а з рештою просто зіштовхувалася в коридорах і аудиторіях. Зараз, дивлячись на тих, хто стояв на сцені, силкувалася вгадати — хто ж очолюватиме її п’ятірку? Майстер Дарт стояв сьомим — Майя схрестила пальці й завмерла в очікуванні.

Віра потрапила в першу п’ятірку, разом із нею — троє хлопчисьок і та-вей Діана — видно, щоб не залишати нещасну в чоловічому оточенні. Діані видали ключ від аудиторії, і п’ятірка подалася на другий поверх. За традицією кожній команді давали зо дві години, щоб познайомитися одне з одним і зі своїм сото. Далі на підлітків чекали тренувальні бої. Відразу після них офіційно починалося доросле життя. Деякі п’ятірки отримували завдання просто в день церемонії — навіть не залишалися на святковий обід, нещасні. Інші знайомились із сото й навпаки — застрягали в місті на кілька днів, а то й на місяць, чекаючи на перші доручення. Іноді, щоб задіяти послушників, аби не били байдиків, їх посилали на зовсім прості завдання — викопати колодязь, зібрати цілющі трави або навіть корів пасти!

Оголосили шість перших п’ятірок. Майї здалося, що в повітрі спалахують магічні заряди — так наелектризувалася атмосфера. Семеро дівчисьок вибули зі змагань — вони потрапили в перші шість команд. Вісімнадцять пар, що залишилися, не кліпаючи, дивилися на список у руках Олії. Загальна знервованість передалася навіть їй. Олія відкашлялася й оголосила:

— Команда номер сім. Та-вей — Дарт Велоні. Джун-вей — Майя Політріс…

Якби зараз у пустелі за одну мить похолоднішало на п’ятдесят градусів — Майя цього не помітила б. І річ зовсім не в бездоганній роботі відповідальних за погоду магів — дівчинка була настільки вражена, що єдиною думкою було: «Великі Боги, тільки б не розплакатися, тільки б не розплакатися!»

Майя гордо прямувала проходом, точно знаючи, що нині їй заздрять рівно вісімнадцять присутніх дам. Включаючи сото Олію та цю задаваку Феліцію.

Тільки коли вона опинилась по праву руч від Дарта, зрозуміла, що Олія і далі називає імена.

У проході немовби майнуло полум’я — тільки один учень міг похвалитися такою чуприною. Майя зітхнула — дійсно, не може ж увесь день відбуватися тільки гарне.

…Серце Нела розривали суперечливі почуття. З одного боку — він був дуже радий потрапити в одну команду з леді Майєю — срібнокоса дівчинка завжди ставилася до нього трішечки тепліше за решту, а вже як до неї ставився він — словами не описати. Але цей пихатий кретин Дарт дратував Нела одним своїм виглядом. Думка, що тепер цю зарозумілу пику доведеться споглядати щодня, дуже отруювала радість від присутності в команді леді Майї. З іншого боку — якщо вони працюватимуть разом із Дартом, Нелу цілком може трапитися нагода роз’юшити цього аристократичного носа та поставити зо два синці йому попід очі. Подумки уявляючи собі цю картину, Нел зайняв місце обіч Майї.

— Тара Чейн, — оголосила Олія.

Хтось пирснув у долоньку. На задніх рядах притишено розсміялися.

Тара майже не звертала уваги на смішки — за шість років, проведених в Ормроні, вона чула їх стільки, що сприймала цей сміх як шум дерев чи спів пташок. Щоправда, по тому як вона покарала трьох найбільш злісних насмішників так, що ті потрапили в лазарет, голосно сміятися в її присутності побоювались. Ще б пак — без застосування магії так поковбасити не найслабших послушників! Від згадки про ту бійку Тара мимоволі посміхнулася. Дато Гай не раз казав їй: «Не забувай, у чому твоя сила, та намагайся довідатись, у чому слабкість твого супротивника». Слабкість цих нещасних була в тім, що вони недооцінили тонку, гнучку Тару і її невеличкі, але дуже міцні кулаки. Якби в її руках була зброя — у стінах гакко могло б статися смертовбивство. З усього, що сталося, Тара винесла ще один урок: потрібно завжди пам’ятати, хто твій супротивник і яка мета бою. Якщо хочеш провчити суперника — постарайся зробити так, щоб він не вмер під час уроку або після нього.

Дівчина розуміла, що однолітки мають багато причин, аби не любити її. Людина, не здатна скористатися магією, в їхніх очах навіть не каліка, а недоістота. І ця помилка природи не тільки вчиться в магічній гакко, а ще й відмовляється визнати себе калікою! Заступництво Гая теж не додавало Тарі популярності. Серед учнів ходили чутки, буцімто Тара — Гаєва родичка; думка, абсурдність якої смішила Тару чи не найбільше. Ніхто з цих дітей уявлення не мав, звідки вона з’явилась і навіщо. Навіть Гай не знав про це. І от зараз вона, виродок та ізгой, сходить на сцену, щоб зайняти місце, за яке інші дівки ладні були волосся одна одній повиривати. Посмішка на смаглявому обличчі Тари поширшала.

Щиро кажучи, це дівчисько ніколи не подобалося Майї. Тара здавалася їй надто дивною. Одним словом — стороння, чужа. «Дарт, між іншим, теж не в Ормроні народився», — докинув внутрішній голос, і Майя була змушена з ним погодитись. Але річ була таки не в цьому — у гакко Ормрон навчається багато чужоземців, просто Тара була «іншою», не такою, як решта, і Майя це відчувала. Зараз ворожість Майї до «сторонньої» посилилася. З малознайомої дівчини Тара перетворилася на головну конкурентку.

Майя пильно стежила за тим, як Тара сходить на сцену. «Личко в неї нічогеньке, симпатичне. Темні, мигдалеподібні очі, пухкі губи, шкіра рівненька, хоч і темна. Статура гарна, цього заперечувати не можна: ноги он які довжелезні, талія тоненька, тільки м’язи на руках сильно виділяються. Ноги, напевно, теж накачані — от і ховає їх у штанях. А раптом майстрові Дарту подобаються саме такі, спортивні дівчата?» Остання думка була дуже неприємною.

— …і Грей Ясмин, — завершила перелік Олія.

Хтось у залі сміявся ледь не вголос.

До вух Дарта долинув шепіт:

— Ні, ну все логічно. Дарт — геній, от дато й підібрав йому баласт якомога тяжчий…

У молодого майстра промайнула думка, що зважаючи на реакцію залу, він дарма не зазирнув у ці трикляті теки.

— Аудиторія дванадцята, зелене крило, — кинув на ходу Дарт і повернув у бік сходів, що вели до житлових кімнат.

— А ви хіба не… — боязко почала Майя, котра вперше в житті ризикнула звернутися до кумира.

— Ви не в змозі самостійно знайти потрібну аудиторію? — пролунало це швидше як твердження, а не як запитання. Навіть не озираючись,