Саймон Бекетт - Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт

син не повернеться, і старий стоїть тут так довго, що перетворився на камінь.

— За такої погоди я б у це повірив.

Він усміхнувся, але усмішка швидко згасла. Він-бо хотів, щоб я поїхав із ним, але тепер чомусь ніяковів, наче не був певний, із чого починати. Я вийняв мобільний, щоб перевірити повідомлення.

— Тут сигналу немає, — попередив Броуді. — Якщо хочете зателефонувати, то треба скористатися стаціонарним телефоном чи поліційним радіо. А як сильний вітер, то навіть вони не завжди працюють.

Я відклав телефон. Була слабка надія, що Дженні напише мені повідомлення, хоча не дуже-то я в це вірив. Зателефоную їй зі стаціонарного телефона пізніше й спробую якось залагодити те, що між нами сталося.

— Отже, що ви за «кримінальний експерт»? — запитав Броуді.

— Кримінальний антрополог.

Я подивився на нього, намагаючись зрозуміти, чи мушу пояснювати. Навіть офіцери поліції часом не зовсім розуміли, у чому полягає моя робота. Але Броуді, схоже, був задоволений.

— Добре. Принаймні буде хоч одна людина, яка знатиме, що робити. Воллес вам багато розповів?

— Тільки те, що це смерть у вогні і що тут щось негаразд. Він не сказав, що саме, тільки зазначив, що щось підозріле.

Щелепа Броуді несхвально скривилася.

— Та невже?

— Чому ви так кажете?

— Нічого я не кажу, — відповів Броуді. — Самі зрозумієте, коли побачите. Я просто чекав, що Воллес пришле повну команду, от і все.

У мені заворушилися погані передчуття. Коли смерть сталася за підозрілих обставин, розслідування має йти за чітким протоколом. Зазвичай на місце злочину мене викликали, коли слідча група вже обстежила всю локацію. Сподіваюся, що Воллес не ухвалив хибного рішення через свою зайнятість аварією на залізниці.

Але я також пам’ятав, що він сказав про Броуді. «Нормальний був чолов’яга». Відставні поліціянти часто почуваються незатишно, коли опиняються за бортом. Броуді не перший з тих, хто перебільшує, щоб знову відчути себе в гущі подій. Я не дуже вірив пліткам Фрейзера про його емоційний зрив, але мусив замислитися, чи такі самі сумніви не вплинули на рішення Воллеса.

— Він просто хотів, щоб я поглянув на труп, — пояснив я. — Якщо я побачу щось таке, що дасть змогу припустити, що це не був нещасний випадок, то одразу перетелефоную та залишуся тут до прибуття оперативної слідчої команди.

— Мабуть, що так і доведеться зробити, — відповів неохоче Броуді.

Але він досі був незадоволений. Чого б він там не наговорив Воллесу, суперінтендант вочевидь не сприйняв його слова за чисту монету, а для колишнього кримінального інспектора це було образливо.

Я запитав:

— Як ви знайшли тіло?

— Собака винюхала, коли ми гуляли з нею цього ранку. Це закинутий крофтерський котедж, крофт — це маленька ферма така, — додав він, щоб я зрозумів. — Діти туди, бува, залазять, але ж не взимку. І — поки ви не спитали — ні, я нічого не чіпав. Може, я й на пенсії, але діло знаю.

Я не сумнівався.

— Є якісь думки про те, хто міг це зробити?

— Жодної. Наскільки мені відомо, на острові ніхто не повідомляв про зниклих людей. А тут менш як дві сотні живе, тобто якщо хтось зникне, то не помітити буде важко.

— А гостей з великої землі чи з інших островів не буває?

— Небагато, але хтось приїздить. Всілякі диваки — натуралісти, археологи. На островах понатикано різних руїн — кам’яна доба, бронзова, Бог зна, яка ще. Начебто тут були поховальні піраміди з каменів, знаєте, «керни» на них кажуть, ще старовинна сторожова вежа на горі. А ще тут ведеться багато робіт з оновлення, тож є й будівельники, і наймані робітники. Кладуть нове дорожнє покриття, будинки зводять, таке все. Але не зараз, погода змінилася.

— Хто ще знає про труп?

— Ніхто, наскільки мені відомо. Я тільки Воллесу сказав.

Це пояснювало зацікавлені погляди місцевих, коли вони побачили приїзд поліції. Для такого маленького острова це величезні новини. Я сумнівався, що причина нашого приїзду довго буде таємницею, але принаймні зараз ми не мали перейматися через любителів половити витрішки.

— Він сказав, що тіло дуже обгоріло.

Броуді похмуро посміхнувся.

— О так, дуже обгоріло, точно. Але краще ви самі подивитеся.

Він сказав це впевнено, наче завершив розмову, закрив тему.

— Воллес казав, що ви з ним працювали.

— Я працював у штаб-квартирі в Інвернессі. Ви це знали?

— Я там тільки проїздом був. Руна для вас, напевно, дуже велика зміна оточення.

— То так. І на краще. Тут добре жити. Тихо. Є час і місце для роздумів.

— Ви самі звідси?

— Боже, ні. Я «з тих, що понаїхали», — сказав він, — хотів забратися десь подалі від всього, коли рано ви­йшов на пенсію. А далі вже й нікуди.

Тут не посперечаєшся. Ми виїхали із селища біля гавані, і тепер важко було помітити якісь ознаки життя. Єдиним житлом, що ми зустріли дорогою, був примітний старий будинок, віддалений від дороги. Окрім нього, нам трапилися хіба що розвалені халупи та вівці. У сутінках, які ставали дедалі густішими, Руна здавалася прекрасною, але безлюдною.

Самотньо тут, мабуть, помирати.

Нас труснуло, коли Броуді звернув із дороги та потрюхикав зарослою ґрунтівкою. Поперед нами вогні фар вихопили з темряви потрісканий старий котедж. Воллес казав, що тіло знайшли в «крофті», але мало що нагадувало про те, що це колись була ферма. Броуді загальмував перед хатиною та вимкнув двигун.

— Сиди тут, Бесс, — наказав він бордер-колі.

Ми вибралися з машини, коли позаду нас ґрунтовкою під’їхав «рендж-ровер». Котедж, присадкувата одно­поверхова будівля, поступово повертався в природу. Над ним невиразно вимальовувався стрімчак, який я бачив раніше: тепер це була тільки чорна постать у пітьмі, що наповзала.

— Бін-Туїрід, — сказав Броуді. — Він тут горою вважається. Кажуть, якщо видерешся на вершину ясного дня, то можна побачити Шотландію.

— Правда?

— Нема дурних перевіряти.

Він дістав з бардачка «маґлайт»[4]. Ми зачекали біля машини, поки до нас приєдналися Фрейзер з Дунканом. Я дістав із кейса, який залишив у «рендж-ровері», свій ліхтар, і ми попрямували до котеджу. В темряві підстрибували й перетиналися промені ліхтариків. Котедж виявився невеличкою кам’яною халупою, зі вкритими мохом і лишайниками стінами. Двері були такі низькі, що мені довелося нахилитися, щоб увійти.

Я зупинився й посвітив