Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

та йдеш геть — але мета, заради якої ти прийшов сюди, не буде досягнута, і наслідки такого рішення можуть бути непередбачувані, — Ґаад випустив кубло диму. — Я мав тебе попередити, що і зробив. Тепер вибір за тобою.

Сувій зашурхотів, складаючись у повітрі, поки не зупинився біля Северина вільним для підпису місцем.

— Ніж лежить на столі праворуч.

Джура з подивом упізнав того самого ножа, якого передав йому біля вогнища Захар. Ґаад підняв кухоль пива, випив, змахнув піну з вусів і зі смаком закусив молодою цибулиною.

Северин дивився на древній пожовклий папір. Від одного погляду на легендарну святиню у нього спітніли долоні. Над вільним місцем стояли свіжі червоні підписи, а що вище здіймалися рядки, то темнішим ставав їхній колір. Уся історія Ордену — в іменах на цьому сувої... Настала хвилина вписати своє.

Джура затамував подих. Ось вона, мить його зміни. Мить остаточного вибору. Мить прокляття.

Він рішуче розрізав пучку вказівного пальця і обережно, незграбно вивів: Severyn. Прізвище вийшло зовсім нерозбірливим. Кров тихо зашипіла на папері, на мить блиснувши багрянцем.

От і все. Ніяких громів, блискавиць, сурм чи землетрусів — просто і буденно.

— Примірник договору єдиний та зберігається у мене, — сувій блискавично згорнувся в руці Ґаада та зник. — Вітаю! Ще один відчайдух, ще один підпис, ще одна ланка... Випий за це.

Северин похитав головою. Спрага довго шкрябала йому горло, але він не хотів торкатися потойбічного питва.

— Випий, — наказав Ґаад тоном, від якого Северин уже наступної миті пожадливо ковтав із ближчого кухля.

То було найкраще пиво, яке він коли-небудь куштував. Юнак відчув, ніби зцілився від усіх хвороб, як свіжі сили біжать його венами, як ворушиться волосся на голові...

— От і добре, — мовив господар звичним голосом і собі приклався до кухля. — Ти прийшов від печери. Сам знайшов стежку до неї?

У багряних очах без зіниць тліла цікавість.

— Ні. Мене провели.

— Чесний, — вишкірився Ґаад. — Бачу цілунок на твоїх губах. Ще віддаля його помітив. Що вона у тобі розгледіла? Чому відзначила?

Джура стенув плечима. Поставив порожній кухоль на стіл.

— Я можу йти? — спитав Северин обережно.

Він не хотів почути того голосу вдруге.

— Не поспішай. Наостанок пропоную зіграти, — химерний чоловік зміряв юнака поглядом і додав: — Це пропозиція, а не наказ.

— Що за гра? — про неї Захар не попереджав.

— О-о-о, дуже цікава та проста водночас!

Господар помітно збадьорився, багряні очі запалали. Перед Северином на столі з'явилося дев'ять карт, три ряди по три карти. Чорні сорочки прикрашали вовчі черепи з червоними зіницями.

— У цій колоді сім білих, одна червона і одна чорна карта, — жваво заходився пояснювати Ґаад. — Витягнеш білу — нічого не станеться. Витягнеш червону — отримаєш подарунок на додачу до нових здібностей. Витягнеш чорну — помреш на місці. Тягнути можна лише раз! Незалежно від свого рішення, ти забудеш про цю гру, коли підеш звідси.

Ґаад підморгнув.

— Ну що? Зіграєш?

Северин вагався недовго. Пиво підказувало: хіба після підпису на тому сувої щось може його налякати? Миттєва смерть — найменш страшна річ, яка тепер може трапитися!

— А давай.

— Оце справа! — Ґаад ляснув у долоні. — Обирай, сміливцю.

Багряні очі жадібно споглядали, як обличчям Северина бігли тіні сумнівів, а рука нерішуче переходила від карти до карти. Погодитися на гру виявилося значно легше, аніж обрати карту. Смерть, яка мить тому була простим словом, тепер ховалася в якійсь з них... Якій?

— Ця, — палець зупинився на карті, що лежала по центру.

— Ти певен?

Клятий Ґаад умисно сіяв сумніви. Але Северин не дав збити себе з пантелику.

— Так!

І карта перегорнулася сама по собі. Біла.

Северин почувався пошитим у дурні.

— Обожнюю дивитися на муки вибору, — сказав Ґаад із широкою посмішкою. — Суміш жадібності, непевності, запалу, страху... Так і пив би.

Він глибоко затягнувся люлькою, пахкнув димом на комашок, що роїлися над тацею з фруктами.

— Це було сміливе рішення, але, як бачиш, нічого не принесло. Таке трапляється, — Ґаад задумливо постукав пальцем по цибуху. — Але я дозволю тобі зіграти вдруге. За те, що прийшов від печери. Згода?

Якийсь дивний шал заволодів Северином. Захар, напевно, не схвалив би його азарту, але учитель лишився далеко, а він сидів тут сам-на-сам із могутньою потойбічною потворою.

— Згода.

Карти змішалися, затасувалися зі швидкістю, непідвладною людському оку, а потім заново розляглися три на три.

— Обирай обачно!

Цього разу Северин думав кілька хвилин, прискіпливо вглядаючись у кожну карту. Ґаад докурив люльку і мовчки зорив на обличчя гостя.

Нарешті джура посміхнувся. Якщо він бодай трохи зрозумів натуру Ґаада, то відповідь мала бути правильною.

— Серед них немає червоної.

Багряні очі спалахнули.

— Ти певен?

Северин не був певен.

— Так.

Господар відклав люльку і насупився.

— Хочеш сказати, що я тебе дурю?

У його голосі почулися нотки, від яких тряслися жижки, але Северин не відступив.

— Не відкидаю такої можливості.

— Тоді перегорни всі карти, нахабо! — прогуркотів Ґаад. — Якщо там виявиться червона, я відніму двадцять років від твого життя. Все ще певен?

У відповідь Северин мовчки почав перегортати карти. Перші сім обернулися швидко, сяйнувши білою черевиною. Над восьмою Северин постояв, збираючись із духом. Ґаад хижо посміхався.

— Передумав?

Пальці джури затремтіли, але він рішуче перегорнув карту. Біла.

І, не втрачаючи запалу рішучості, перекинув дев'яту. Біла!

Ґаад голосно зареготав, ляскаючи по коліну.

— Ох, молодець! Потішив мене, нахабо! Рідко вже хто з ваших грає. Раніше