Камілла Рей - Подаруй мені життя, Камілла Рей

2.2

- Гей, Земля викликає Ханну, - Наомі поклацала пальцями перед моїм обличчям, щоб привернути до себе увагу. - Ходімо, а то на урок запізнимося.

- У тебе також історія? - дивуюсь я.

Ми йшли коридором.

- Так. Потім література, англійська та німецька, - спокійно каже Наомі.

- Жартуєш!? У мене теж саме, крім німецької. Натомість у мене біологія.

- А ось кабінет біології. Знатимеш, - Наомі кивком вказала на двері кабінету. – Не звертай на них уваги. Вони лише багатенькі придурки, яким трохи більше пощастило в житті. Тому вони гадають, що їм все дозволено. Ця школа кишить ідіотами.

- Я помітила, що тут не всі відрізняються привітністю, - говорю я.

- Тому, тобі краще спілкуватися зі мною, - Наомі трохи підштовхнула мене плечем. – Ви з мамою вчора приїхали. І мешкаєте в колишньому будинку Арренів, - констатувала вона факт.

- Звідки ти знаєш?

- Це не особливо велике місто, але й не маленьке. Хоча новини тут розлітаються дуже швидко, - подивившись на мене, вона зупинилася, - Мій найкращий друг - твій сусід. Хлопець на ім'я Шон. Живе у будинку навпроти. Каже, бачив, як ви приїхали, і одразу подзвонив мені.

- Здав з усіма тельбухами, - посміхнулася я, - Так, значить, він твій друг? Я теж бачила його вчора, він був із батьком.

– Я вас сьогодні познайомлю. Нині у нього хімія, потім фізкультура. Отже, обідня перерва – наш час. Ось і наш клас, - Наомі відчинила двері, щоб пропустити мене вперед, - Сядеш поруч зі мною. Там вільне місце є.

- Добре, - мій настрій почав трохи покращуватися. Як добре, що я зустріла Наомі. Хоч щось гарне за цей ранок. Ні, це не все… той хлопець. Я глянула на Наомі, яка сиділа праворуч від мене. Потрібно буде розпитати у неї про цього хлопця.

- Доброго ранку, учні, - у клас увійшов викладач, і мої думки одним махом перервалися. - Так, бачу нову ученицю. Представся, будь ласка. Як тебе звати?

- Мене звуть Ханна Тейлор, - відчувши незручність, я опустила очі.

Це та частина нової школи, яку я ненавиділа – представлятися перед усім класом. Яка різниця, нехай все йде своєю чергою. Вони все одно хвилин за п'ять забудуть хто я.

- Добре, ласкаво просимо, - вчитель добродушно посміхнувся мені.

- Дякую, - бурмочу я.

- Отже, на чому ми зупинилися на минулому уроці? Так, Громадянська війна… – викладач розпочав урок.

- Це, містере Олівер Кларк. Багатьом він подобається, але особисто мені здається нудним. Я вічно хочу спати на його уроках, - і ніби підтверджуючи свої слова, Наомі намагалася подолати позіхання.

Я посміхнулась:

- А на мою думку – нічого. Після уроку скажу, як він мені.

Наомі досить голосно засміялася і лягла на стіл, підмостивши книжки під голову.

- Міс Прат, вам не цікаво? - вчитель, який почув її сміх, підійшов до неї.

- О ні, що ви! Історія – це так цікаво. Просто, я всю ніч готувала доповідь з вашого предмету, яку ви задали, тому страшенно втомилася, - вона скроїла невинну пику вчителю. Той, з глузуванням, усміхнувся.

- Що ж, радий це чути. Сподіваюся, доповідь буде дуже цікавою. Якщо ви до неї так старанно готуєтеся. Будьте на чеку, міс Прат. Через два заняття на доповіді, я прочитаю вашу найпершою. А ви, міс Тейлор, підійдіть до мене після уроку, щоб узяти тему для доповіді, - повернувся, він до мене, - Я розумію, ви тільки що переїхали, але навчальна програма має бути виконана. Вам надається місяць на підготовку. Цього часу вам вистачить, - розвернувшись, він пішов назад до дошки, - Сподіваюся, ваша доповідь Ханно, буде такою ж захоплюючою, як і доповідь Наомі.

По класу промайнули смішки.

Вчитель продовжив урок.

Ми з моєю новою знайомою обмінялися поглядами і бризнули від сміху.

Перші два уроки пронеслися дуже швидко, і ми з Наомі вже сидимо у шкільній їдальні.

- Люблю бургери! Що може бути краще? - нова знайома відкусила великий шматок.

- Не знаю. Піца, мабуть, - замислилась я.

- Точно, - Наомі підняла палець, - І це теж. Де ж Шон? - вона озирнулася на всі боки, - А ось і він!

До нас наближався хлопець із спортивною сумкою через плече.

- Привіт, Наомі, - обійнявши дівчину, він сів за стіл, - трохи затримався.

- Знайомся, це Ханна.

- А, нова сусідка, - усміхнувся хлопець, - Я, Шон. Радий знайомству.

У Шона було коротко стрижене світле волосся. Сірі очі – майже прозорі. Він був високим і широкоплечим. І мабуть ходив у качалку. Я сказала б, що цей хлопець спортсмен, навіть якби на ньому, не було куртки шкільної команди з футболу.

- Взаємно, - привітно посміхнулася я. – Я не бачила тебе у шкільному автобусі. Ти їздиш до школи машиною?

– Ні. Просто виходжу зарано.

- Зрозуміло, - кивнула я.

Озирнувшись навколо, я не побачила красеня, який говорив з Нейтоном. Може, він обідає в якомусь кафе?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍