Arachne - Арахна , Arachne

- Я збережу твоє життя.

***

Так почалося їхнє перше знайомство.

Минуло кілька днів, Арахна регулярно змінювала пов'язку ельфу, кокон вона зняла.

- Хто ти і звідки? Я бачу, ти благородний. Як звуть тебе? І хто завдав тобі такої рани?

Ельф, спираючись на руку, почав розповідати:

— Мене звуть Еландін Фінголлін, я принц королівства Лорінвале. Після полювання на мене напали гобліни, один поранив мене.

Він замовк, згадуючи події тих днів, і продовжив:

-Я бився до останньої стріли, гобліни переслідували мене. Я думав, що помру там у лісі, але знайшов твою печеру і... ти врятувала мене. Чому ти це зробила, Арахно?

Арахна довго дивилася на нього своїми багатогранними очима. Зрештою, вона відповіла віршами:

"Доля загадкова,

І шлях її невідомий,

Ти був поранений тяжко,

І серце пом'якшилося."

Еландін кивнув, приймаючи її слова, і тихо додав:

— Дякую тобі, Арахно. Сподіваюся, я зможу відплатити тобі за спасіння.

Ельф задумливо запитав:

— Але чому ж ти стала такою? Хіба ти не хочеш вийти з печери та жити на світі?

Арахна довго мовчала, потім заговорила віршами, згадуючи свою історію:

"Колись була я гордою і зарозумілою,

Вшановував мене народ і славився мій дім.

Але зарозумілість часом згубна,

І маг суворий наклав свій гнівний грім."

Вона продовжила вже звичайним голосом, але з нотками болю та смутку:

— Я була зарозумілою і гордою. Колись я була однією з найкращих ткаль у нашому королівстві. Люди захоплювалися моїми творіннями, і я була впевнена у своїй непереможності. Але одного разу, у своїй гордості, я наважилася кинути виклик великому магу, стверджуючи, що можу створити кращий твір, ніж він.

Еландін уважно слухав, не перебиваючи.

- Маг прийняв мій виклик, але моя зухвалість не залишилася без наслідків. Коли я програла, він наклав на мене страшне прокляття. Слова його досі звучать у моїй голові:

"Живи, непокірна. Але ти будеш вічно висіти і вічно ткати, і триватиме це покарання і в твоєму потомстві. Поки не полюбить тебе хтось із чистим серцем..."

Вона замовкла, згадуючи своє минуле, і додала:

— І ось з того часу я тут, у цій печері, прихована від світу, пожираючи тих, хто випадково забредає сюди. Але ж ти... ти перший, кому я вирішила зберегти життя. Може, тому, що ти здався мені іншим, ніж інші.

Еландін кивнув, розуміючи її біль та страждання:

— Це жахлива доля. Але, можливо, знайдеться спосіб зняти це прокляття. Я обіцяю, що тобі допоможу, чим зможу.

Арахна, незважаючи на свою павучу природу, не могла не помітити, як її серце поступово починало тягтися до Еландіна. Вона часто ловила себе на думці про нього, про те, як він виглядав, коли спав, як його голос звучав, коли він розповідав свої історії. І ось одного разу, набравшись сміливості, вона спитала його:

— Ти міг би покохати мене таку?

Еландін, замислившись, довго дивився на Арахну. Він бачив її внутрішню боротьбу, її страждання та тугу. Але він також бачив її природу, її минуле і те, що вона робила з тими, хто потрапив до її печери.

- Арахно, - почав він, зітхнувши, - я не можу заперечувати, що ти змінилася, що ти прагнеш кращого. Але твоя природа... Ти пожираєш тих, хто потрапляє до тебе. Як я можу полюбити те, що приносить смерть та страждання?

Арахна відчула, як її серце стиснуло від болю. Вона зрозуміла, що її надії на кохання з Еландіном, можливо, приречені.

— Але, — продовжив він, помітивши її розпач, — я вірю, що всередині тебе є щось більше, ніж це прокляття. Можливо, згодом ти зможеш змінити свою природу. І тоді хто знає? Можливо, я зможу побачити в тобі не тільки істоту, створену для вбивства, але й прекрасну душу, яка прагне світла.

Ці слова дали Арахне надію. Вона знала, що шлях до зміни буде важким, але заради Еландіна та заради своєї свободи вона була готова боротися.

Арахна мовчки дивилася на ельфа. Провівши нігтем своєї павучої лапи по стіні печери, вона сказала:

— Я чекаю на відповідь шаради. Без відповіді ти не втечеш.

З цими словами вона розвернулася і пішла.

Ельф довго думав над шарадою, і, нарешті, через кілька годин роздумів, він знайшов відповідь.

— Я знаю відповідь на твою шараду, — гукнув він у темряву.

З тіні, повільно наближаючись, з'явилася Арахна.

- Який же? — спитала вона, її очі блищали у тьмяному світлі печери. - Говори.

Ельф зібрав усі свої думки і, впевнено глянувши на Арахну, промовив:

— Відповідь — це світло. Він може бути сліпучим, але він також і рятує від темряви. Він може горіти в серці та руйнувати, але може і зігрівати, і вести. Світло це те, що ти шукаєш, і те, чого тобі не вистачає в цій печері.

Арахна, почувши його відповідь, завмерла на місці. Її очі розширилися, і вона на мить замовкла, усвідомлюючи правоту його слів. Світло було тим, чого вона хотіла всім серцем, але чого була позбавлена ​​через своє прокляття.

— Ти маєш рацію, ельфе, — тихо промовила вона, її голос тремтів. - Світло - це відповідь. Ти розгадав мою шараду.

З цими словами вона підійшла ближче та повільно розв'язала останні нитки, які тримали ельфа.

Арахна каже віршами:

- Шлях твій вільний.

Я не тримаю тебе.

Вона махнула лапою у бік виходу:

- Іди, я відпускаю тебе.

Ельф довго дивився на неї, потім сказав:

— Маю магічне кільце. Я подарую тобі його, щоб ти змогла виходити на світ.

Він дістав сліпуче гарне кільце, тримаючи його в руках. Кільце було витонченим, виконаним зі срібла і прикрашеним блакитним кристалом, що мерехтить у світлі.

— Я дарую цю каблучку Арахні за спасіння мого життя. Нехай воно охороняє її на шляху до світла.

Він промовив стародавнє ельфійське заклинання, його голос звучав мелодійно і проникливо:

Eldar anoré, silma corma,

Ngalad lumenna, siluvané.

An calima vinya, aran minya,