Arachne - Арахна , Arachne

Арахна помітила, що ельф знепритомнів. Вона кинула свою здобич і, переступаючи своїми павучими лапами, попрямувала до нього. Кожен її рух був плавним і граціозним, її безліч очей блищали у тьмяному світлі, що проникало через вузькі щілини в стінах печери.

Печера Арахни була похмурою та сирою. Стіни вкриті густими павутинами, в яких мерехтіли залишки її колишніх жертв. Павутина висіла щільними завісами, немов важкі штори, створюючи лабіринт коридорів та переходів. Краплі води повільно падали зі стелі, створюючи мелодійну луну, яка розносилася по всьому простору.

Арахна, обережно рухаючись слизьким камінням, уникала своїх власних мереж. Її лапи ледве торкалися землі, ніби вона була тінню, що ковзала по підлозі. Вона наближалася до ельфа, відчуваючи його присутність навіть у темряві. Нарешті вона зупинилася перед ним і, схилившись, побачила його обличчя.

Він був не просто гарним і благородним, його зовнішність свідчила про високе становище. Біле довге волосся обрамляло його обличчя, на якому, навіть у непритомному стані, читалися риси шляхетності та сили. На голові його був обруч, що належав королівському роду. Туніка була забруднена і порвана в місці рани, але це не применшувало його переваги.

Арахна тихо промовила у віршованій манері:

"Лежить ельф молодий, 

Він прекрасний і молодий".

Рана в боці, 

Іспачкана чудова туніка.

Що робити мені з ним, 

З'їсти чи врятувати життя?"

Вона мовчки розглядала його, її погляд був сповнений цікавості та сумнівів. Вперше в житті вона думала про те, щоб не вбити, а врятувати.

Мовчки роздивлялася рану, обережно повертаючи його тіло, щоб краще розглянути пошкодження. Її павучі лапи рухалися з несподіваною ніжністю, не завдаючи зайвого болю.

Арахна сказала у віршованій манері:

"З ким боровся цей шляхетний?"

Кров плескає струмком.

Чи маю я допомогти йому?"

Її голос, м'який і мелодійний, луною рознісся печерою, немов сама природа намагалася відповісти на її запитання. Вона довго дивилася на ельфа, зважуючи свої думки.

Арахна, вирішивши врятувати йому життя, почала плести тонке павутиння із сріблястих ниток. Її рухи були спритними та швидкими, створюючи міцне і водночас делікатне полотно. Вона обережно наклала павутиння на рану ельфа, її чуйні лапи акуратно працювали над порятунком життя.

Потім вона почала створювати кокон, загортаючи ельфа в м'яку, але міцну мережу, залишаючи відкритим лише обличчя. Її робота була настільки майстерною, що кокон здавався витвором мистецтва.

Арахна, дивлячись на свій витвір, знову заговорила у віршованій манері:

"Я рятую тебе, мені винен ти.

Так просто не втекти від мене.

Шараду загадаю, ти мусиш відгадати."

Її очі блищали в темряві печери, сповнені рішучості та таємного задоволення. Тепер їхня доля була пов'язана, і майбутнє випробування обіцяло бути незвичайним для них обох.

Залишивши ельфа приходити до тями, Арахна повернулася до своєї жертви і почала пожирати її. Час минав, і кілька разів вона підходила до ельфа, уважно дивлячись на нього, наче чекаючи, коли він розплющить очі.

Її павукові лапи тихо торкалися землі, створюючи ледь чутний шерех. Вона знову заговорила у віршованій манері:

"Ти дихаєш, 

То чому ти спиш?

Швидше прокинься, 

Шарада чекає на тебе."

Її голос, мелодійний і загадковий, наповнював печеру, ніби пробуджуючи ельфа від глибокого сну. Кожне її слово було сповнене не лише вимогою, а й прихованою турботою, яку вона сама ще не до кінця усвідомила.

Ельф повільно приходив до тями, відчуваючи, як навколо нього мерехтить м'яке світло, пробиваючись крізь стіни печери. Його думки були затьмарені, і він не одразу зрозумів, де знаходиться. Відчуття чужого та небезпечного місця посилювало його розгубленість. Він спробував ворухнутися, але відчув, що його тіло поміщене в м'який, але міцний кокон з павутини.

Поступово його свідомість прояснювалася. Згадавши напад гоблінів та наступні події, він насупив брови, і благородний гнів наповнив його серце. Його очі, холодні та проникливі, зустріли погляд Арахни.

— Ти збираєшся мене з'їсти? — спитав він, його голос був сповнений презирства та рішучості.

Арахна хитала головою, її очі блищали в напівтемряві печери.

— Що ж ти хочеш від мене? — знову запитав ельф, його голос став вимогливим та владним.

— Шараду розгадаєш, я відпущу тебе, — нарешті відповіла Арахна, її голос звучав загадково та мелодійно.

Ельф довго дивився на неї, шукаючи підступність в очах цієї загадкової істоти. Йому було важко повірити, що істота, відома своєю жорстокістю, справді готова відпустити її.

— Добре, давай свою шараду, — сказав він нарешті, його голос звучав твердо, хоч усередині його переповнювали сумніви.

Арахна кивнула головою павука, її очі блищали в напівтемряві.

- Її не легко розгадати, але ти спробуй, - сказала вона, її голос був мелодійним та загадковим.

Шарада від Арахни:

"Там, де день із ніччю зустрічаються,

І де зірки з сонцем прощаються,

Світло і темрява переплітаються,

І в єдине серце зливаються.

Що це за місце, скажи,

Де світи воєдино складені?"

Ельф довго думав над шарадою, намагаючись знайти в ній прихований зміст. Він згадував усе, що знав про світи та їх перетин, але ніяк не міг знайти вірної відповіді. Нарешті, зітхнувши, він сказав:

— Я не можу поки що розгадати твою шараду.

Арахна уважно дивилася на нього, її очі блищали в напівтемряві. Потім вона промовила віршами:

"Поспішати нам не коли,

Ти поранений.

Шляхи не зняти,

Вони лікують

Твою рану."

Ельф, здивований від відповіді Арахни, запитав:

- Ти рятуєш мені життя? Але чому?

Арахна довго дивилася на нього, її погляд був глибоким і сповненим таємниць. Зрештою, неохоче, вона відповіла віршами:

"Не розумію я,

Свої мотиви,

І порушую

Принципи свої."

Вона похитала головою і додала: