Олеся Глазунова - Від долі не втечеш: СвІтлячок, Олеся Глазунова

Аделіна уважно подивилась на чоловіка. Стильно одягнений, шкіряне взуття, дорогий годинник. Він точно відвідував нещодавно барбершоп, бо волосся, навіть попри павутину, тримало форму. Герману пасували окуляри, у них він був схожим на якогось вченого, письменника чи аристократа. Правильні риси обличчя та довгі пальці, якими він водив по стіні, ніби причарували руданку.

Герман повернув голову вліво і зіштовхнувся з очами Аделіни. І тут він зрозумів, що пропав. Ці два зелені океани накрили його з головою. Вони "зависли", дивлячись один на одного, на кілька хвилин.

– Еммм... – Світлана не знала, як бути у такій ситуації. – Бачу, що ви вже точно знайшли те, що шукали.

– Я вже казав, що мене звати Герман і я вчитель історії, а як вас звати і що ви тут робите? – це запитання адресувалося зеленоокій рудій відьмочці, яка наче причарувала чоловіка одним поглядом.

– Адел... Леся. Моє ім'я – Леся, – дівчина чомусь вирішила назвати своє справжнє ім’я, а не те, за яким ідентифікують її підписники. – А у соціальних мережах мене усі знають, як Аделіну чи Фоксі. У мене тут має бути фотосесія. А це, – перевела погляд на іншу дівчину, – Світлана. Електрикиня, яка змусила цей склеп сяяти з середини.

– Привіт усім! Ось я вже і на місці! – озвався хлопець із спорядженням фотографа. – Ууу, а у вас тут атмосферненько. Вампіра навіть у павутину заплутали, тільки йому ще ікла треба додати, а чорний плащ є серед речей.

– Нарешті, – відмерла Аделіна. – Де тебе носило весь цей час? І це не вампір, а Герман.

Весь цей час Світлана стояла збоку, бо всю свою роботу вона вже виконала, але їй було б цікаво хоч одним оком поглянути, як буде відбуватися зйомка. Вона ще ніколи не брала участь у фотосесії із не бачила роботу професійного фотографа, до того ж ще такого привабливого.

– Вибач, затримався, але в мене є гарна новина. Па-па-ра-паам... Тобою зацікавилась одна компанія і хоче зробити тебе обличчям свого бренду. Тобі світить грошовитий контракт, – знову почав безупинно белькотіти хлопець. – Хто молодець? Я – молодець. Привіт, а ти той електрик, який погодився усе підключити? – нарешті звернув увагу на Світлану.

– Привіт! Так. Взагалі-то міг би і попередити, що потрібно буде працювати на кладовищі, ще й у склепі, – нарешті білявка змогла висловити своє обурення.

– Ти була єдина, хто погодився. Я з ніг збився, шукаючи електрика, який усе зробить. Дякую, що ти така смілива і погодилася допомогти. Як і обіцяв, я доплачу за... своєрідність замовлення.

Алекс заповнив собою увесь простір та його виявилось якось забагато. Він не давав можливості сказати ані слова іншим. Його можна було назвати епатажним та всюдисущім.

– Пробач, не запам'ятав імені. Григорій? – звернувся Алекс до чоловіка, з одягу і голови якого Аделіна почала знімати павутиння.

– Герман, – поправив фотографа чоловік.

– Перепрошую. А я – Алекс. Приємно познайомитись, – мовив хлопець та протягнув руку для стискання. – Германе, чи не могли би ви трохи побути моделлю разом з Аделіною? Ви якраз вписуєтесь у концепцію фотосесії. Побудете деякий час у ролі вампіра? – звернувся до чоловіка. – Аделіно, припини знімати павутиння, воно гармонійно виглядає на голові Германа. Приготуйся до зйомки, – звернувся до інстаграм-моделі.

– Я ніколи не позував на фотосесії, хіба для випускних альбомів у школі, – зашарівся Герман.

– Тут немає нічого складного. Аделіна допоможе тобі увійти в образ. Ти ж не проти, що ми на "ти"? – запитав Алекс.

– Так, на "ти" буде простіше. Я спробую, – зніяковів вчитель, але був безмежно щасливий, що над його образом буде чаклувати прекрасна Леся-Аделіна.

– Ти зможеш допомогти з віддзверкалювачем? Тут достатньо світла, але це допоможе висвітити необхідні місця та зробити акценти, – звернувся фотограф до Світлани, яка із цікавістю споглядала за процесом.

Аделіна швидко закінчила зі своїм макіяж та доповнила образ Германа чорно-червоним плащем та вампірськими іклами, нанесла трохи гриму і тепер посеред склепу стояв симпатичний вампір, який з обожнюванням дивився на Аделіну.

Світлана із захопленням слідкувала за цим дійством. Алекс виявився професіоналом, він припинив невпинний потік свого спічу та давав чіткі короткі вказівки, як і куди має подивитись Аделіна та яким чином її має обійняти Герман.

У моменти, коли Аделіна приміряла на себе інший образ, Алексу вдавалося робити фото Світлани. Фотограф робив компліменти її милим веснянкам та бездонним блакитним очам. Дівчина ніяковіла, але все ж позувала та виконувала настанови Алекса.

– Хух, чудова робота. Аделіно, ти – неперевершена! – звернувся до моделі. – Скажу відверто, з усіх відзнятих мною вампірів ти, Германе, був найкращим, – похвалив Алекс вчителя.

– Світлано, без твоєї допомоги та сяючих очей цей склеп був би сірим та холодним. Саме тобі вдалося наповнити його світлом у прямому і переносному значенні цього слова, – продовжував сипати компліментами фотограф.