Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Скоро Отець побачить Чоловіка. Дізнається, де він.

Чоловік увійшов у мережу і почав читати популярні заголовки. Першими висвітилися посилання, які лобіювала система.

«Якого це жити з моїми ЧОТИРЬМА котами? (субтитри 61 діалектами)»

«Острів Півночі. ОФІЦІЙНИЙ ВІДЕОКЛІП»

«Дочекався Свою Першу Машину! Так, вона Зроблена Спеціально Для Мене! (субтитри на 9 діалектах)»

«Фабричні служителі куштують справжні десерти вперше... (субтитри на 7 діалектах)»

«Творець до сивого волосся. Чого я не знав у дитинстві, про що зараз шкодую. (субтитри на 9 діалектах)»

«І хто тільки все це дивиться?» - подумав про себе Чоловік і почав шукати відеопастки з дикими кабанами в лісі.

Мало хто з мешканців позаду вікон знали, що кабани влаштовують собі теплі гнізда, збираючи ялинові гілки в купу. Через два відео про диких кабанів і відео, де дикі мавпи їдять черешню, він зробив перерву.

Чоловік пригадав, що і в його рідному місті всюди росла Черешня, хоч зроду і не було ніяких мавп. З чогось забутого і важливого він поки що згадав тільки про черешню.  

Сніг перестав падати. Упала викурена самокрутка.

Чоловік відчинив задні дверцята машини і витягнув ящик із дбайливо зібраними скляними пляшками.

З важкою ношею, попрямував до блоку В.

- Ех, зараз би йогурт із лохиною, - на ходу поскаржився Чоловік.

Блок В був невисокий. Мав велику протяжність і стандартно близько двох тисяч жителів. На Самому блоці красувався гігантський малюнок черепахи з трикутною головою, а вздовж простягався довгий сад каміння, присипаний сніговою крупою. Навпроти саду група людей похилого віку в однакових спортивних костюмах (переважно жінки) займалася дихальною гімнастикою.  

Північні будівлі все ж злегка відрізнялися від тих, що будували в містах із теплішим кліматом. Наприклад, фундаменти блоку В та інших блоків поруч були відчутно вищими за фундаменти, що йому доводилося бачити в південних містах.

Чоловік піднявся на перший поверх і пройшов у бік окремої кімнати з ліфтами.

Усередині під'їзду виявилося тепло і затишно. Затишок створювала скромна виставка живопису на стінах від мешканців будинку. Під картинами висіли QR-коди для анонімної оцінки творчості. Одна з картин Чоловікові примітилася більше за інших.

У центрі картини зображувалася молода темношкіра вчителька з тонкою указкою в руці. Вона стояла біля дошки, одягнена в зелену сукню з білим фартушком у клітинку. Ми не бачимо перед ким стоїть жінка, але на вигляд вона пояснює учням геометрію. Просто зараз у вчительки був тільки один учень - Чоловік.

Він поставив скриньку на підлогу і відсканував код під картиною, щоб ввести на своєму екрані «1000».

Чоловік залишився внизу ще на хвилину, щоб оцінити й інші картини. На стіні він побачив: Чоловіка в синій уніформі, який тримає сферу посеред захламленої кімнати. Старого, який креслив щось на столі, де лежала зв'язка з чотирма золотими ключами. Птаха, що сидить на великій консервній банці з помідорами, і Рибу в космосі.

Остання картина Людині теж сподобалася. Адже ця Риба й справді могла зараз обертатися по орбіті. Він не міг довести або спростувати існування саме цієї риби в космосі, та й не хотів.

Когось картина з Рибою розлютила раніше, і QR-код під нею виявився зірваним.

Чоловік повернувся до своєї шухляди, підняв її і вирушив до ліфта. Зайшовши в кабінку, він не встиг натиснути на кнопку, як його гукнув молодий жіночий голос.

- Зачекайте! - сказав голос, і через п'ять секунд у ліфт забігла дівчина. - Дякую, вам на який поверх? - бачачи ящик у руках, запитала вона.

- Самий верхній, будьте ласкаві, - попросив Чоловік.

Двері ліфта зачинилися, і в динаміках заграла сопілка.

«Усюди ця сопілка, - подумав про себе Чоловік, - інших інструментів немає?»

- Ого, скільки у вас скляних пляшок, - оцінивши, сказала вголос дівчина. - У нас удома тільки парочка, і ті служать декораціями. На що ви їх обміняли у склодува?

Дівчина була середнього зросту, але ледь сягала до плеча Чоловіка. Йому здавалося дивним, що її ніс не морщиться від сильного запаху, який відкидало пальне всередині пляшок.  

- За кожну пляшку я давав його родині двадцятихвилинний урок загального діалекту, - відповів він напівправдою.

- А яким діалектом говорила його сім'я?

- Українським.

- У мене навіть знайомих, хто хоч трішки міг говорити українською немає, - задумливо сказала дівчина. - Ви теж говорите цим діалектом?

- Ні, аж ніяк, - відповів Чоловік.

- Звідки ви приїхали? - запитала дівчина. - Вибачте, просто за акцентом ви не тутешній.

Чоловікові неабияк набридла нав'язлива цікавість і балакучість місцевих жителів. У такому обмеженому просторі дівчина не давала маневрів, щоб ухилитися від її запитань. З іншого боку, Чоловік розумів, що він гість і йому слід поводитися трохи привітніше.