Віка Лукашук - Луска драконячого серця , Віка Лукашук

~Крамниця на узбіччі думок~

Двері зі скрипом відчинилися. До просторої крамнички, де зовсім не палахкотіло світло, завітав пан Мільярдський, що мав ще суворіший вигляд у своїй другій драконячій подобі. Його зміїні очі повільно стежили за рухом в нічних сутінках. Проте розгледіти бодай одну деталь не змогли. 

  Позаду почувся гул, а потім немов швидким вихором хтось залетів до середини, закривши за собою дерев'яні дверцята. Пан Уелс добряче перелякався, та все ж продовжував чекати власницю цієї напрочуд дивної місцини. 

  – Даруйте, це у вас хвороба луски на тілі? – гукнув тоненький швидкий голосок, що долинав з темряви. 

  – Ем, так. – твердо відказав дракон, не розуміючи що взагалі відбувається. 

  Він трохи зачекав, але світло таки не з'явилося. Натомість шарудіння посилилося, а потім мов мільйони кажанів над головою здійнялися крильцята дивних створінь, схожих на маленьких світлячків у вигляді пташок. 

  Та це сяйво враз щезло, через що пан Мільярдський ще дужче обурився. 

  – Перепрошую, – почав він, – але от я нічогісінько не бачу! Чи не могли б ви… 

  – Чи не могла б я… чи не могла б… не могла б…, – луною відізвався голос, ніби кепкуючи з Володаря усіх драконів! 

  – Прошу вас, пані! – вже не витримував пан Уелс. – Але якщо ви продовжите так насміхатися з моєї величі, – він замовк, – то я повинен буду вжити потрібні заходи! 

  Та на це голос лише засміявся, і в темряві з'явилося декілька золотавих іскор. 

  – Прошу вас! Прошу! – захлиналася від реготу невідома. – Та в цій от крамничці головна я, – її сміх враз урвався, і натомість голос посерйознішав, через що пан Мільярдський дещо перелякався, – і тому я вирішуватиму коли вас прийняти. Добре? 

  Дракон у відповідь кивнув, та робив це дуже повільно, аби нічого не зачепити, бо крамничка була настільки маленькою, що його тіло ледве не розривало будинок всередині. Хоча він знав, що цей жест ніхто не помітить. 

  – Якось й справді темно, чи не так? – знов спитав тоненький голос, та на цей раз Мільярдський не поспішав відповідати. 

  Гучний сплеск почувся попереду, а потім лічені світлячки, що містились в баночках, обережно розставлених на поличках величезної дерев'яної шафи, засяяли жовтуватими вогниками. Очі дещо заболіли через довге перебування в темряві, але пан Уелс зовсім не звернув на це увагу, бо сама крамничка його сильно здивувала. 

  На поличках (окрім баночок) стояли дивні старі книги з пожовклими сторінками. На їхніх обкладинках були такі заголовки, як от: «Як вилікувати жаб’ячу лихоманку», «Як провчити злих гномів без магії», і такі образливі томи, штибу: «Приручити дракона за місяць? Легко!», або ж «5 способів обернути дракона на ропуху». Останній неабияк налякав бідного Мільярдського. Через це він навіть трохи позадкував, та впершись хвостом об щось тверде, зупинився. 

 

  Повернувши голову, помітив ще один стелаж з деякими книгами про лікування та загоєння ран. Окрім них стояли пробірки з якоюсь зеленою рідиною, старий ліхтар, що вже точно не працював, баночки з рожевим піском, на яких містились написи: «Мрії» та «Добрі сни», а також інші не менш дивні речі. 

  Дракон вже хотів йти, та помітив невеличке ліжко, що містилось просто в одній з шаф, зверху якої стояли книги, а знизу якраз були прибрані полички, щоб легко помістити туди місце для сну. На синій ковдрі з зірками, що була одним кінцем прив'язане до другої полички, а сама слугувала, схоже, аби ніхто не заглядав в міні-кімнатку, були різні написи, зроблені не дуже охайним почерком. Вони були розкидані навсібіч, і це ще більше здивувало пана Мільярдського. 

  «Напевно, нотатки», – подумав він до себе, але через хвилину пересвідчився, що це аж ніяк не так. 

  Червоним фломастером були написані такі фрази, як: «Алея прощі і вина – нехай росте вона сповна!» («Схоже, якийсь дивний вірш», – подумав до себе пан Уелс), «Тут був Гіблі», та «Сейлтон чекає!». 

  Ані дивне місце «Сейлтон», ані якогось там Гіблі дракон не зустрічав, тому це ще дужче розгубило його. 

  Ковзнувши очима по написах знизу реченнях (що були зроблені білим фломастером), пан Мільярдський віднайшов ще дивакуватіші фрази. Наприклад: «А-а-а!», або ж: «М-м-м!», чи от: «Р-р-р!». 

  – Може, хтось вчиться читати, – подумав до себе дракон, і відповідь не дала себе довго чекати, бо позаду одразу з'явився якийсь дивний чоловічок. 

  Він виглядав мов груша: жовтий колір шкіри (що наче брищала при світлі світлячків), короткі рученятка та такі ж ніжки, товстенький знизу, а зверху худенький – все це скидалося на щось нове для самого пана Уелса. Але він намагався не показувати, що здивований, аби не налякати створіння. 

  Темні очі стежили за кожним рухом дракона, а потім невідомий з гуркотом впав на підлогу, і його видовжена голова опинилася прямісінько на лапах пана Мільярдського. Звичайно, таке нахабство викликало обурення у повелителя драконів. 

  Видихнувши, він мовив: 

  – Даруйте, та чи не могли б ви злізти з мене? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍