Віка Лукашук - Луска драконячого серця , Віка Лукашук

  – Валенсіє?! – проревів сердитий голос. 

  – А, так, так, сер! Вже думала над вашим звільненням! Тобто.., – я сплеснула в долоні, – про ваше лікування! Варто піти до крамнички з ліками…

  – А якщо не допоможе? – схлипнув дракон.

  – Тоді ви назавжди залишитесь в подобі цієї істоти. До речі, з пащі тхне жахливо! 

  Тож так і вирішили. Дракон піде до крамнички, а міс Стротігаурд споглядатиме усе зі свого Казана Історій. Чоб і ні, га? Хоча от щодо казана, то містер Уелс про нього й не здогадується. Ну та воно й на краще, думаю. Не знатиме непотрібних подробиць, так би мовити. 

  Крізь великі пухкенькі хмари, що простягаються над замком Мільярдського можна було помітити якесь дивне світіння. Звісно, ніхто й не здогадувався, що в цьому задіяна ніхто інша, як втікачка з академії Цілком Природнього, а також молода чарівниця на ім'я Валенсія Стротігаурд. 

  Що ж я робила? Ах, так! Трішки чарувала, аби все пройшло гладенько. Хах! Хоча, не лякайтеся. Пані Стротігаурд, по правді, надіслала всього лише лист до крамнички «Чарівний сніп», а точніше до власниці-лемчатки на ім'я Леся. Звичайне гарне ім'я для дівчини. Але от відповідь, яку я отримала підняла мені настрій на усі сто з чимось відсотків. 

  От, що я написала: 

«Даруйте, хай йому грець, але не написати вам було б безглуздістю з мого от зоряного боку! Пані Лесю, до вашої крамнички має завітати пан Мільярдський задля лікування своєї дивної, на перший погляд, хвороби. Знаю, що ви таке лікуєте за дві хвилини, та попрошу вас підтягти час, а також познайомитися ближче з паном драконом. Не знаю як усе складеться, проте, сподіваюсь, отримати від вас ствердну відповідь. 

Думаю, ви зможете провчити цього безвідповідального дракона. 

Дякую за вашу, хай йому грець, увагу! 

Завжди на зв'язочку, просто

 ваш покупець – міс Стротігаурд.» 

  Тож я вже думала собі й відпочивати, але через десять хвилин до мого віконця в головній башті завітав кіт Чуприло, що приніс листа. Він мав вигляд звичайного рудого кота, та вирізнявся поміж інших своїми прозорими крильцятами. Важив кілограм сорок, правда… Проте літуном був кращим! 

  Підійшовши до віконця, відчинила його, і до моєї, так званої, оселі залетів Чуприло, і з гуркотом впав на тверду дерев'яну підлогу біля письмового столу. 

  – Щось ще передати? – задихаючись, спитав листоноша.

  Натомість я лише похитала головою, мовляв: 

  – Ні, не треба. Корм можеш узяти на столі. 

  Поки я діставала з конверта листа, Чуприло хутко заліз на невеличкий кругленький дерев'яний стілець та заходився їсти приготовану страву. Здається, вона прийшла йому до смаку. 

  – І так, що нам пишуть з крамнички «Чарівний сніп»?, – проказала майже до себе. 

  Натомість кіт лише поглянув на мене здивованими очима. 

  – Коли летів сюди, то зустрівся з паном Мільярдським. От тільки не знаю, чи він здогадується про те, що міс Стротігаурд знову щось задумала? – посміхнувся Чуприло. 

  – Замовкни! Щось бовкнеш, і я з тебе котячу юшку приготую! – пригрозила я, діставши листа. 

  Там, гарним каліграфічним начерком, було написано: 

«Вітаю вас! 

Люба Валенсія Стротігаурд, отримала ваш лист доволі швидко. Пошта за допомогою казанка, звісно, швидше передає послання… Проте лемчатки не володіють такими здібностями. Тож, сподіваюсь, Чуприло не приніс вам зайвого клопоту.» 

  Я злісно поглянула на кота, що вже розвалився на моєму, хай йому грець, ліжку. «Не доставив», – подумала до себе, повернувши увагу до листа. 

«Пан Мільярдський ще не прилетів. На щастя. Маю нагоду трішки повеселитися, так би мовити. Тож спробую якось провчити вашого Володаря. Вже маю план. 

На все добре. Ваша юна подруга пані Леся.»

  «Все йде за планом», – подумала я. Це означає, що скоро наш любий правитель точно змінить думку щодо свого правління. Цікаво, що ж вигадала пані Леся? Адже лемчатки здатні на все, що завгодно! Навіть без магії, хай йому грець!