Віка Лукашук - Луска драконячого серця , Віка Лукашук

  І ти йому головне кажи не кажи, що вогонь в печі зникає, що чарівники зовсім не працюють, а йому – дзуськи! Каже: «Я зайнятий». 

  І от таке нахабство, на хвилиночку, навіть сама Валенсія Стротігаурд не витерпіла! Тож вирішила я знайти йому дружину, аби нарешті за голову взявся. Та таку, щоб сказала, і зробив! 

  Впав мій вибір на одну місцеву власницю крамниці «Чарівний сніп». Щодо снопів, то їх там зроду не було, та хто ж щось скаже за ту фантазію лемчатків! Це хоч і працьовитий народ, що має мінімум чарів, проте заставити інших працювати – раз плюнути. До речі, моя мамця також з роду лемчатків. А батько з роду чарівників даулс-вікс. Вони, зазвичай, володіють темною силою, але мій батечко ніколи не робив нічого поганого! Запевняю вас, знімаючи свій зоряний капелюшок. 

  Щодо мене, то я наполовину лемчатка, наполовину соун-ліз. В батька не пішла, хай йому грець! Зате успадкувала сили своєї бабусі – казкарки та захисниці снів, а також господині зірок. 

  Адже кожна соун-ліз має доглядати зірки, витираючи їх від бруду поганих думок та міняючи світло на пилок фей. От тільки мені це не дозволяється, бо одного разу ледве не побила усі зірки… Зате яка краса була в той день! Зіроньки летять до низу, а за мною женуться розлючені, хай йому грець, феї! Бр-р-р, погані істоти, хоч і називають їх гарнюнями Всесвіту. І досі все болить від їхніх чарівних паличок… 

  Тож прийшла я одного світлого раночку до покоїв пана Уелса. 

  – Можна? – спитала я, зайшовши до просторої кімнати, з вікон якої лилося яскраве сонячне проміння. 

  – Вже зайшла, чому питаєш? – буркнув пан Мільярдський, занурившись у купку ковдр та пелюшок. Тільки його синювато-зелене волосся визирало з-під цієї кучугури. 

  – Невже у пана депрешен? – спитала я, знявши свого фіолетового капелюха, з якого звисали зірочки. – Ми маємо хороші ліки із жаб’ячої нудоти. Ропухи зараз досліджуються як найкращий засіб від усіх хвороб! 

  – Знов брешеш? – спитав натомість пан Уелс, підвівши свою голову із гострим підборіддям та довгим гостреньким носом. 

  – Та що ви! Запевняю вас, вам покращає через декілька хвилин! – махнула рукою я. – Адже світла чарівниця Стротігаурд ніколи, чуєте, ніколи не бреше! 

  Але цей здоровань навіть не встав. Він продовжував вже сидіти (ну й на тому дякую) у купі пелюшок. 

  – В мене проблема! – вигукнув нарешті пан Мільярдський, скинувши ковдру на підлогу. Я аж рота роззявила. 

  – Так, це проблема, – погодилась я, сівши на стілець. – І коли ваша луска почала так сильно з'являтися? 

  Натомість його величність лише шморгнув носом, накинувши червоний халат на білу сорочку та короткі шортики в клітинку. Треба ж виглядати більш за його званням! Я помітила купу синьо-зеленої луски, що потроху зростала в кількості, починаючи з шиї, і аж до підборіддя. Руки також мали не кращий вигляд. 

  – Чи колись траплялись схожі випадки? – спитала я, закинувши ногу на ногу, ніби була досвідченою лікаркою. 

  – Коли перетворювався на дракона. Та зараз я не хочу на нього перетворюватися! Я… я…, – зашморгав він носом, – одружитися хочу! 

  Оце тобі свято бабці Кларсії! І не танцюй, і не біжи! То як все гарненько склалося! Тепер мій план точно увійде в рух! 

  Поправивши круглі опецькуваті окуляри з фіолетово-рожевим склом, на дужках яких звисали на золотавих ланцюжках зірочки, посміхнулася. 

  – Я знаю що вам допоможе! 

  – І що ж? – вже зовсім розкис пан Мільярдський. 

  – До крамниці «Чарівний сніп»! 

  – Щ-що? – ще дужче раззявив рота його високість. 

  Я ж лише стукнула себе по лобі, розуміючи, що цей чолов'яга не знає елементарних місцин! Адже в цій крамничці майже всі чарівники з усіх долин купують речі для своїх настійок та інших корисних речовин. Я навіть одного разу придбала там своє Дзеркало Правди. Воно краще показує історії на відміну від казанків, проте мережа іноді добряче дає збій! 

  – Там знайдемо ліки для вас, а також і дружину підшукаєте! – радісно вигукнула я, розуміючи, що зможу спекатися цього набридливого дракона. 

  – Але ж… я не маю що вдягти! А коли їдемо? 

  – Краще завтра і поїдемо. А одяг пізніше знайдете, – махнула рукою та вийшла в коридор. 

  – Ну що ж, Валенсіє Стротігаурд, ваша мрія скоро здійсниться! Хах, а це простіше, аніж я думала, – проказала сама до себе, крокуючи довгим коридором. Та я навіть не здогадувалась, що може трапитися за одну, хай йому грець, ніч…