Юлія Вирва - Одного разу на морі , Юлія Вирва

Наступні дні пролетіли непомітно. Вони постійно й нестримно кохалися. Обидва зголодніли за близькістю намагалися наздогнати згаяне. Те, чого прагнули тіла. Бунгало стало  їхньою маленькою таємницею. Їхнім захистом від жорстокої реальності. Місцем,  де можна бути собою.Розчинитися в пристрасті й забути увесь біль, страх і сльози. Наповнювати один одного енергією космосу. Примари їхнього минулого зникали під палаючим сонцем мов вампіри, звільняючи місце для теперішнього. Яскравого й фантастичного. Якого нема в жодної іншої жінки. Лише вона володіє цим даром. 

Леся розуміла, що цей роман з Яром має колись завершитися. Завершитьсь несподівано. Вона боялася, що він виявиться одруженим або матусиним синочком. Хоча секс з ним був дійсно найкращим для неї за всі 10 місяців свободи. Почуття переповнювали усе її єство. Змушували робити те, що раніше лякало. Те, що вважала огидним в цю мить ставало космосом. Жінка усвідомлювала всі можливі наслідки від сексу з Яромиром Вовчуком. Знала, що її життя повністю змінилося. Те, що раніше вважала непристойним й осоружним стало прекрасним. Те, чого насправді прагнула ставало реальністю. Її реальністю. 

Яромир намагався вразити Лесю. Розповідав різні історії про море. Закохував її у себе. Показував фантастичні світи. Змушував сяяти яскравіше за сонце. Та це неможливо. Правда? Своїми вправними і сильними руками дарував неземне задоволення. Вчив любити себе і кохатися до нестями. Вчив правило кохати його як чоловіка. Немов востаннє. Немов завтра для них не настане. Море загравало з ними, іноді піджартовувало і понад усе прагнуло, щоб цей роман не завершувався. Бо завершиться не просто роман, а ціла історія цих людей. Двох всесвітів в мініатюрі. 

                                   ***********************

Відпустка раптом добігла до кінця. Обом довелося прощатися. Вони цього направду не хотіли. Можливо назавжди. Можливо - ні. Життя ніколи не запитує у людей чи хочуть вони щось відпускати. Воно робить так, щоб ми самі відпустили те, що нам ніколи не належало. Натомість дає те, на що заслуговуємо. Це варто приймати з вдячністю. Не шкодувати ні про що і постійно вдосконалюватися.