Олена Арматіна - Моя Капризуля, Олена Арматіна

"Що таке? Хто він такий? Чи міг він раніше зустрічався з Деніелом? Чи міг він здогадатися, що я - це не він?"

Демісон настільки відволікся на свої думки, що не відразу помітив, що, піднісши останній подарунок, посли надовго замовкли.  Струснувши головою, немов відганяючи нав'язливі думки, йому довелося самому сказати:

- Дякую вам за дари. Упевнений, мій народ знайде їм застосування. Але я розгублений... Боюся, нам нема чого запропонувати натомість щедрому народу Самандара, окрім нашої вдячності.

- Невже вождь землян забув про дану ним обіцянку? - голос, що сочився глузуванням, належав тому самому послу, який так стривожив Демісона своїм поглядом.

Звичайно ж, він не забув про обіцянку! Він просто нічого про неї не знав! А його офіцери не спромоглися поставити його до відома. А може... вони зовсім і не були в курсі справ Деніела.

- Командор землян уміє тримати своє слово, - не видаючи збентеження і ретельно приховуючи гнів, що спалахнув, промовив Демісон. - Але такі щедрі дари трохи збентежили нас. Отже, що ж саме ви хочете натомість?

- Сувої про досліди, які проводили земляни. Про ті самі досліди, внаслідок яких з'явилися ви... і ваші особливі жінки, яких так цінують на Ісіді.

Ось цього Демісон вже точно не очікував! Як міг Деніел обіцяти ТАКЕ якимось кочівникам? Та він вижив з розуму!

Чи може, ці кочівники брешуть? І ніякої домовленості не було? А тоді звідки цьому, закутаному в чорні ганчірки ісідіанцю відомо про експерименти землян?!

Як би йому не хотілося роздобути дорогоцінні подарунки, але на ТАКИЙ обмін він піти не може. Власними руками віддати в лапи кочівників найцінніше, що у землян є - інформацію про їхній геном? Хто знає, як саме і коли вирішать самандарці використати цю інформацію.

Демісон зробив крок назад від скринь із дарами.

- На жаль, ми не можемо виконати цю частину договору, - промовив він, спостерігаючи за тим, з яким подивом переглянулися посли. - Але готові виконати будь-яке інше бажання дорогих гостей.

Хоч би як Демісону хотілося скрутити шиї цим нахабам, він розумів, що без нових, впливових друзів серед ісідіанців йому не обійтися. Та що там, не обійтися. Плем'я землян просто незабаром зникне, якщо їм не вдасться пристосуватися до нового світу. І головна проблема полягала в тому, що за той рік, що земляни живуть на Ісіді, народилося всього... кілька дітей, яких, до того ж, не можна назвати стовідсотковими землянами. Четверо з них народилися від тих жінок, які мали належати їм із Деніелом, але через слабкість братика дісталися царькам аборигенів. І п'ята дитина - немовля-мутант, якого його брат визнав своїм сином. А тепер і він, Демісон, повинен або терпіти цього виродка, або зізнатися, що він зовсім не Деніел Огго, а його брат-близнюк. Але хто знає, як сприймуть це аборигени, які й без того неохоче йдуть на контакт із землянами. А самі його одноплемінники? Чи погодяться вони підкорятися йому так само, як підкорялися братові?

- Ми чули, що у вождя землян нещодавно народився син, - промовив усе той самий посол, який стояв буквально в хвості делегації. - Як підтвердження того, що земляни все ще хочуть жити в мирі з племенами Самандара, ми готові прийняти сина вождя землян в наше плем'я і виховати його справжнім воїном-ісідіанцем.

"Це нечувано", - сторопів Демісон. Хоч як його дратувала дитина Капрісуель, хоч як хотів позбутися її... І раптом завмер, проковтнувши різкі слова. Подумав: "А хоча... Чим не вихід із ситуації? І виродка позбудуся. І обличчя збережу. І ворогів в особі самандарців не наживу, а навіть навпаки..."

- Боюся, я не знайду слів, якими зможу вмовити на цей крок матір дитини, - протягнув Демісон, поспіхом обмірковуючи ситуацію. А з чого він має її вмовляти? Закриє шльондру в її покоях доти, доки хлопця не відвезуть. А там... буде видно.

- Можливо, вмовляти не буде потреби, - у голосі посла почулася посмішка. - Мати дитини може поїхати з ним. Якщо, звісно, забажає.