Фріда МакФадден - Служниця, Фріда МакФадден

швидкого харчування, куди я кілька днів тому ходила на співбесіду.

Серед моїх обов’язків буде розігрівання булочок для бургерів і робота

за касою. Утім, якщо працюватиму сумлінно, матиму шанс на

підвищення. Ба більше, шанс на те, що вдасться заробити достатньо, щоб знайти собі нормальне житло.

Певна річ, робота, яку мені справді хотілося б отримати, —

служниця у Вінчестерів. Проте відтоді, як я ходила на співбесіду до

Ніни Вінчестер, минув уже тиждень. Тож можна з усією впевненістю

стверджувати, що робота мрії мені не дісталася.

— Я просто хотіла повідомити, — веде тим часом міс Стентон, — що

ми вже знайшли кандидатку на вакансію у «Смачнобургерах». А вам

бажаємо успіху в подальшому пошуку роботи.

Шинка із чедером руба стають у горлі. А я ж читала в мережі, що в

«Смачнобургерах» не дуже високі вимоги до персоналу. І вважала, що

в мене є крихітний шанс отримати посаду навіть попри бурхливе

минуле. То була остання співбесіда, про яку мені вдалося домовитися, відколи місис Вінчестер мені не перетелефонувала — і тепер мене

охоплює розпач.

Я більше не можу жерти сандвічі в автівці.

Просто не можу.

— Міс Стентон, — кажу квапливо. — Можливо, ви могли б узяти

мене на роботу до якоїсь іншої філії вашої мережі? Я справді сумлінна

працівниця. Дуже відповідальна. Я завжди…

Затинаюся. Моя співрозмовниця вже поклала слухавку.

У правиці в мене сандвіч, лівицею я стискаю телефон. Це

безнадійно. Ніхто не хоче брати мене на роботу. Всі потенційні

працедавці сприймають мене однаково. А мені ж так потрібно почати

все з початку! Я ж бо гаруватиму, мов коняка, якщо доведеться! Я

докладатиму максимум зусиль.

Намагаюся придушити сльози, що нагортаються на очі… хоча бозна

нащо. Адже тут, на задньому сидінні «ніссана», ніхто не побачить, як я

рюмсаю. Немає на світі жодної людини, якій було б до мене

небайдуже. Батьки умили руки ще понад десять років тому.

Телефон знову деренчить. Виринаю з виру жалощів до себе, бідосі.

Тильним боком долоні витираю очі й натискаю на зелену кнопку, приймаючи виклик.

— Так? — кажу хрипко.

— Вітаю. Це ж Міллі?

Голос здається непевно знайомим. Притискаю телефон до вуха, серце

заходиться.

— Так…

— Це Ніна Вінчестер. Пам’ятаєте, ви були в мене на співбесіді

минулого тижня?

— Т-так… — Щосили прикушую нижню губу. Нащо вона мені

телефонує? Я була певна, що вона вже знайшла собі служницю й

вирішила не повідомляти мені, що вакансію закрито. — Так, звісно.

— Словом, якщо ви досі зацікавлені в цій вакансії, ми залюбки

запропонуємо вам роботу.

Кров рине до голови. Я відчуваю раптове запаморочення. «Ми

залюбки запропонуємо вам роботу». Це вона що, серйозно?

Імовірність того, що мене приймуть «Смачнобургери», існувала

принаймні якась, але було просто неймовірним, що така жінка, як Ніна

Вінчестер, може запросити мене до свого будинку. Те, що вона

дозволить у себе жити!..

Може, вона просто не перевірила мої рекомендації? Не стала шукати

про мене інформацію? Може, вона такою мірою зайнята, що в неї

просто не дійшли до того руки? А можливо, вона з тих жінок, які

пишаються своєю інтуїцією?..

— Міллі? Ви мене чуєте?

Усвідомлюю, що увесь цей час ані пари з вуст не пустила — аж

такою мірою я вражена.

— Так, чую.

— То що, вас ще цікавить вакансія?

— Так… — Я щосили стараюся, щоб голос не звучав надміру

життєрадісно. — Так, звісно. Я залюбки працюватиму на вас.

— Працюватимете у мене, — виправляє мене Ніна.

Придушено сміюся.

— Так. Звісно.

— То коли ви зможете розпочати?

— Ем… а коли вам буде зручно?

— Якнайшвидше! — Ох, як мені хотілося б уміти сміятися так, як

Ніна! У мене сміх зовсім інший. Якби ж то я могла клацнути пальцями

й просто помінятися з нею місцями! — У нас тут ціла купа випраної

білизни, яку треба розкласти по шафах!

Сковтую слину.

— То, може, завтра?

— Це було б просто ідеально! Але хіба вам не потрібен час на те, щоб зібрати речі?

Дуже не хочеться втаємничувати її в те, що увесь мій крам зараз

лежить у багажнику моєї автівки.

— Я дуже швидко збираюся.

Вона знову сміється.

— Мені подобається ваш настрій, Міллі. Чекаю не дочекаюся, коли

ви приїдете до нас і станете до праці.

Поки ми з Ніною домовляємося щодо мого завтрашнього першого

робочого дня, я сушу собі мізки от над чим: чи ставилася б вона