Велена Солнцева - Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева

Архарій
Переступивши поріг замку, накинув полог невидимості, як тільки відчув силу відьом, що ледве не збивала з ніг. Їх було багато, десятка два найсильніших, і близько сотні молодих, ледь навчених дуреп.
  Першим поривом було знести все до біса, і відьом, які самі не розуміли що коїли, і чорний вівтар, до якого вони всі відчайдушно волали. На постаменті, який був в потьоках застиглої крові, стояла байдужа до всього богиня верхнього світу Ерія. Все ставало на свої місця, жриці, створені самою природою, вирішили звернутися до єдиної хто до їх благоволів, вирішили поправити своє становище ціною життя мирних жителів, яких певно зачепить пробудження тіні Халь. Вони без сумніву вважають, що милосердна Ерія не витримає кровопролиття і з'явиться перед їхніми очима, і вони озвучать їй своє прохання.
  Як я й казав, дурепи набиті. Ерія в минуле пробудження тіні не з'явилася, для її втручання потрібно щось серйозніше. Наприклад, війна темної та світлої сторін, яку вони успішно запобігли, перекривши нашим старійшинам шлях у верхній світ. Я скоро також досягну віку заборони, і вже не зможу ступити на цей бік, але доки я маю час, я зупиню це неподобство раз і назавжди, ну або принаймні на довго. Для того щоб взяти над змією верх, треба відрубати їй голову, і те, що зараз усі найстаріші відьми були тут, було мені на руку.
  Жінки не помічали моєї присутності, несамовито підносячи молитви до так само байдужої богині. Найпростішим рішенням було вбити їх усіх, я вже встиг розглядіти, що в залі було дуже багато диких, вільних відьом, навіть не думав, що їхня чисельність настільки зросла. Погано служба інквізиторів працює, геть погано.
  Якщо я їх усіх знищу, світ може збунтуватися, як би там не було, але він вподобав відьмам, і знищувати тих, за кого заступається сама Ерія, так собі ідея.
  Думка прийшла досить несподівана, і як мені здавалось, вирішувала частину проблем. Блокування внутрішнього джерела, я зможу це зробити, сили вистачить, правда після цього довго відновлюватимуся, і сподіватися що вороги, яких у мене в цьому світі безліч, не скористаються моєю безпорадністю, і під шумок не запруть у якомусь підземеллі.
  Повільно,  дуже повільно розкинув магічні тенета над жінками. Вони відразу ж завібрували від кількості магії, що поглинали, вбираючи в себе не тільки заклинання, а й витягуючи сили з відьом. Потік спершу повільний, зараз лився широкою річкою. Тенета із золотистих стали спочатку багряними, вбираючи в себе залишкову магію ритуалів на крові, після чого почорніли, відбиваючи душі і біль жінок, що зібралися.
  Я відчув коли їхня сила остаточно вичерпалася, вони застигли порожніми сосудами, ще не розуміючи що сталося. Я ж стягнув до себе магічні тенета, перетворюючи силу в кристал - величезний обсидіан, що сяяв від переповнюючої його сили.
-Що відбувається? - першою усвідомила що щось не таке верховне.
  Я все правильно розрахував, у трансі в який вони входили для здійснення обряду, вони не відразу помітили стороннє втручання, і тільки коли внутрішнє джерело зачинилося, не дозволяючи не приймати, не віддавати магію, зрозуміли, що сталося непоправне.
  Треба було поспішати.
-Ні. - пролунав у мене за спиною несамовитий жіночий крик, сповнений усвідомлення безнадійного горя.
  Камінь переповнений силою залишив там же, накинувши ілюзію, іронія полягала в тому, що ніхто з них не зможе його ані побачити, ані відчути рідну енергію.
-Приведіть жертв. - знову несамовитий крик, і я прискорився.
Кетрін
  Ерін був дуже важкий, просто непідйомний, і  у мене ніяк не виходило вилізти з-під його туші, чи хоча б скинути хлопця з себе. Вирішила що задихнуся тут під ним, але дихання перервалося від іншого. Від незрозумілого почуття тривоги, всередині ніби щось свербіло і кричало про небезпеку. Щось відбувалося, і це було небезпечним. Зробила ще одну марну спробу вибратися.
-Що тут відбувається?
  Такий знайомий і бажаний голос змусив мало не розплакатися від полегшення. Я не бачила Ара, але точно знала, що це він.
-Допоможи мені. - прошипіла напівзадушено, повітря було зовсім мало, кожен вдих давався важко.
-Я його все-таки вб'ю. - погрозливо промовив мій недофамільяр, і одним різким ривком зірвав з мене Еріна.
  Нарешті я могла зітхнути на повні груди, і перше що зробила, сама навіть до кінця не усвідомлюючи свої дії, кинулася до Ара.
-Ти прийшов.
  Він, який пихав злістю, ледь не кидав з очей блискавки, переповнений бажанням убити Еріна, відразу ж переключив увагу на мене.
-Ти в порядку? - і стільки тривоги, ніжності було в його голосі, що в грудях стало тісно.
-Зі мною все добре. - кинула погляд на Еріна, що почав приходити до тями. - Не чіпай його, ти ж знаєш, що він був під впливом.
  У коридорі почулася якась метушня, жіночі крики та ридання.
-Нам час йти. – Ар ще раз уважно подивився на світлого. - Його доведеться забрати з собою, інакше його божевільна матуся може запросто спробувати все-таки здійснити свій план, навіть без однієї складової.
  Те, що щось було не так, змогла помітити тільки коли Ар почав відкривати портал. те що раніше займало секунду, зараз йому ледве вдавалося.
-Що з тобою? - не могла не спитати, помітивши піт, що виступили на лобі.
-Все добре.
Добре точно не було, але вирішила не загострювати на цьому увагу, особливо коли він ледве тримаючись на ногах одночасно утримував портал, і затягав у нього ще не до кінця прийшовшого до тями Еріна.
  Щойно хлопця поглинув перехід, Ар простягнув мені руку.
-Підемо. - пролунало впевнено і владно, він не сумнівався що я піду за ним, та й вибору особливого не було, тупіт розлютованих жінок чувся вже зовсім близько.
-Підемо. - вкладаючи свою долоню в його руку, помітила на чоловічому зап'ясті браслет, який блиснув рубіновим камінням. Прийшло усвідомлення, що можливо я зараз погодилася на щось більше, ніж розраховувала.