Ангеліна Кріхелі - Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі

- Ну слава Богу!

Роман звівся в очікуванні друга і коханої. Йому світитися було небезпечно для самої Аліни. А товариш встиг зателефонувати йому та попередити.

- Ти в порядку? - він рвучко обійняв дівчину, притискаючи до себе.

Аліна довірливо притулилася до нього всім тілом.

- Ромо, де ти був? Я не могла додзвонитися тобі весь час! Дмитре! Партнер Максима – це і є мій викрадач. І я не можу додзвонитися додому. А він обіцяв... - Аліна злякано схлипнула, квапливо переказуючи найголовніше. - Він обіцяв розправитись із донькою, якщо я повідомлю про нього комусь.

Роман усунувся від неї, пильно подивився на заплакане обличчя.

- А коли ти збиралася розповісти мені, що маєш дочку?

На цих словах товариш посміхнувся і потихеньку вислизнув із кабінету.

- Мамочко, не плач, - сказав рідний голосок з іншого кінця кабінету.

Аліна рвучко обернулася і наступної миті кинулася обіймати свою дитину. Дівчинка радісно посміхалася, відкинувши убік олівці, якими до цього моменту захоплено прикрашала щоденник слідчого. Він не заперечував.

- Рідна моя, - Аліна квапливо цілувала улюблене личко, захлинаючись коктейлем із щастя та тривоги. - Як ти тут опинилася? Де бабуся з дідусем?

- Мене дядько Рома привіз, - просто відповіла дівчинка, ніби нічого незвичайного не сталося. - Він сказав, що нічого страшного, якщо не мама, а тато поїде зі мною у подорож. Все одно ж ти нас чекатимеш тут. Але ж я слухняна дівчинка. Ти казала, що не можна їхати без попиту. А бабуся з дідусем дозволили.

Аліна вражено переводила погляд із доньки на коханого та назад.

- А ти коли мені збирався сказати?

- Про пропозицію? - невинно ляскаючи віями, уточнив Роман.

Аліна зніяковіла.

- Про те, що знаєш про дочку, - пояснила вона, потроху заспокоюючись і не перестаючи обіймати своє маленьке сонечко. – І де мої батьки?

- Твої батьки поживуть поки що у моїх. Це в іншому місті. І в них інше прізвище. Тож навіть за бажання знайти недобрим молодцям доведеться неабияк попітніти. А дочку я забрав два дні тому, якщо з цим рахувати. Тому і вимикав телефон. Щоб не світити свою локацію.

Він вичікувально подивився на кохану, а вона не могла підібрати слів для відповіді. Подяка за порятунок близьких і гнів за постійне замовчування найголовнішого так тісно сплелися в один джгут переживань, що були невіддільні один від одного.

- Я серджуся на тебе, - всупереч суті дуже м'яко сказала дівчина, ненадовго відпускаючи доньку, щоб обійняти коханого чоловіка.

- Навряд чи більше, ніж я на тебе, - тихо відповів Роман, обіймаючи її у відповідь.

- Тепер ви повинні поцілуватися, так завжди в серіалах роблять, - щасливо повідомила мала, дивлячись на всі очі на маму і доброго дядька Рому, до якого встигла прив'язатися за час їхньої захоплюючої подорожі.

- Донька сказала - треба, - вдавано важко зітхнув слідчий, покаянно схиляючи голову для примирливого поцілунку.

Завзяті іскорки веселощів у його очах змусили Аліну посміхнутися і першою ніжно торкнутися його губ, щоб поцілунок відразу переріс у вихор пристрасті та емоцій.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно