Джулія Рейвен - Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен

Хоча в голові промайнуло сто тисяч запитань, але я не поспішала їх озвучувати. Вирівняла спину, посміхнулася студентам, що біснувалися у коридорі, і пішла в потрібну аудиторію. Сподіваюся, увечері я дізнаюся про всі страшні сімейні таємниці Руслана. Або принаймні він зможе пояснити свою дивну поведінку.

***

Я неохоче поколупала курячі котлети. Де ж мій хвалений нервовий апетит? Дивно, але навіть незважаючи на моє дике хвилювання, їсти зовсім не хотілося. Я насадила кілька шматочків жовтого помідора з макаронами на виделку, підсунула до губ і почула звук відкриття дверей.

Руслан.

Ну нарешті.

Відклала мою невдалу вечерю убік, пішла в коридор і завмерла від шоку. Це не сусід...

А він що тут робить?

— Доброго вечора, Таню, — вкрадливо, з милою усмішкою на обличчі привітався мій колишній чоловік. У синьому діловому костюмі в дрібну клітинку, з ідеальною укладкою волосся і своєю фірмовою гордовитою усмішкою.

— Тепер вечір не дуже і добрий.

Як ні в чому не бувало, він зняв свої черевики і по-господарськи пройшов усередину квартири.

— Тебе не вчили, що треба питати дозволу, перш ніж увійти? Або хоча б дзвонити, — гнівно осікла його і схрестила руки на грудях. — Що ти собі дозволяєш?

— Кгхм... дай подумати, — Ігор приклав палець до губ, зображуючи сильну розумову діяльність. — Мабуть, господар не повинен стукати у двері свого житла?

— Якого свого? — я мало не подавилася від його нахабства. — Що ти верзеш? Ти тут ніхто. Квартиру мені подарував тато. Багато років тому. Ще до нашого весілля. Чи тобі всі мізки твоя секретарка висмоктала, що ти так тупиш?

Ігор не поспішав щось пояснювати. Він стояв навпроти і гіпнотизував своїм впевненим поглядом. Але марно. Мені не страшно. Я на його фокуси вже не поведуся.

— І-і-і? — протягла я, намагаючись розірвати цю безмовність. — Я тебе уважно слухаю, Ігоре.

— Ех, дурна-дурна Таня, зовсім не змінилася, — колишній чоловік зобразив подобу посмішки. Він торкнувся пальцем моєї щоки, і я гидливо смикнулася. Прибрала його руку і зі злістю в голосі прочеканила кожне слово:

— Що. Ти. Забув. В моїй. Квартирі?

— Ти кудись зібралася? — Ігор кивком показав на мою сукню.

— Це не твоя справа!

Колишній чоловік задоволено гмикнув і, не зважаючи на мене, пішов на кухню.

Ну, це вже було зовсім за межею!

Як розлючена кішка я оббігла Ігоря і виставила руки у бік із наміром не пропустити його далі.

— Я зараз викличу поліцію! — нерівно видихнула, відчуваючи, як груди розпирає від люті. Не дозволю йому більше грати зі мною в ці безглузді ігри.

— І що ти їм скажеш, Тань? — колишній чоловік навмисне голосно засміявся і, з легкістю відштовхнувши мене, попрямував до вікна.

— Скажу, що до квартири пробрався чужий мужик!

— Ой-ой-ой, як страшно, — Ігор обернувся і театрально прикрив рота долонею, — але, по-перше, я поки що не чужий мужик, а твій законний чоловік. А по-друге, — він гидливо оглянув тарілку з моєю вечерею і знову повернув свій погляд до мене, — а по-друге, дивись, як би тебе не забрала поліція за незаконне вторгнення в чуже житло.

— Що ти верзеш? 

— Не верзу, а кажу те, що є, — на губах колишнього заграла зловтішна усмішка. Здавалося, він зараз лусне від радості. — Мій шановний тесть, а заразом, і твій батько, подарував мені цю квартиру. Я тут хазяїн.

— Щ-щ-що? — я не могла зробити вдих і запитати нормально.

Одне слово, що злетіло з моїх губ, було не голосніше шепоту. Але перепитувати не стала. Адже це було безглуздо. Я виразно почула, що сказав мені Ігор. Так, квартиру при покупці батько оформив на себе, вважав, що я надто молода для таких дорогих подарунків. Але подарувати її колишньому зятю за моєю спиною, нехай і такому любому?... Тато точно збожеволів… Як він міг зі мною так вчинити? 

Я почувала себе так жахливо, ніби по ребрах проїхав бульдозер і переламав їх на кілька частин. Кожен вдих віддавав у грудях диким болем. Я не могла дихати. Я не могла до кінця усвідомити те, що сказав мені Ігор.

Паніка підступила до горла, руки помітно затремтіли.

— У тебе два дні, щоб звільнити мою квартиру, — неприємним гулом долинув до мене голос чоловіка.

Не придумавши нічого розумнішого, я схопила тарілку з уже холодними макаронами і викинула її в раковину. І та зі дзвоном розлетілася на кілька брудних шматочків.

Так само, як і моя душа. Розбита, принижена і більше нікому не потрібна.

Сльози душили мене, і я ось-ось ганебно розплакалася б на радість колишньому. Але за спиною почулося грізне запитання:

— Якого хєра ти тут забув?

Руслан.

І я полегшено видихнула. Як маленька дитина мовчки притиснулася до нього у пошуку захисту та втіхи. І сусід, наче зрозумів, що мені потрібно, притис мене ще сильніше.

— О, стриптизер, — голосно вигукнув Ігор, — прям усі в зборі.

— Він тебе образив? — не зважаючи на мого колишнього чоловіка, спитав Руслан.

— Тато переписав на нього цю квартиру, — ледь чутно пошепки відповіла, — і мені треба з'їхати. Нам треба з'їхати, — швидко поправила себе. — І я… я не знаю, що роби… — не домовила. Розревілася.

— Я розберуся, не реви, — поцілунок у маківку, і сусід відсторонився. Він впевнено підійшов до колишнього чоловіка і, схопивши його за комір дорогої сорочки, потяг у коридор.

Мій плач так само різко зупинився, як і почався. Мені стало страшно. Ще, не дай Боже, почнеться бійка.

— Ти... ти що собі дозволяєш? — злякано затріпотів Ігор. Він озирався на всі боки і намагався вирватися з чіпкого захвата сусіда. Але марно. Той надійно тримав його. Один сильний ривок — і колишній чоловік опинився в під'їзді. Розлючений, злий, він зі свистом вдихав повітря і бурмотів триповерхові мати і лайки. — Ти… ви, — вказав Ігор пальцем на нас, — ви за це поплатитеся. Завтра ввечері, щоб вашого духу тут не було. Зрозуміло? Тварюки, — кинув він уже на ходу і швидко спустився сходами.