Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

— Не будь такий грубий, Джеку. Це не у твоєму стилі, але спробуй поводитися вихованіше. Згадай, що я означаю для Біллі, і згадай, що значить Біллі для серіалу, завдяки якому ти став знаменитим. Згадай, які зв’язки є у Біллі.

Замість відповіді Джек дуже повільно розклав на стільці журнали й вирізані обличчя, повернувши на них світло лампи.

— Поглянь на ці фотографії. Якщо когось впізнаєш — просто скажи. Це все, що мені від тебе потрібно.

Валберн закотив очі, але подивився. Спершу він із цікавістю вивчив поглядом вирізані обличчя. Потім — не без вогника в очах і не без знання справи дослідив фотографії, де моделі були в костюмах. Джек стояв навпроти і стежив за його очима.

Останнім був журнал із оргіями. Тіммі зауважив на фото чорнильну кров, але продовжив дивитися; Джек помітив раптом, як на його шиї набухла і швидко запульсувала жилка.

— Вибач, нікого не знаю, — знизав плечима Валберн.

Обличчя його було непорушне, як і належить доброму акторові.

— Нікого не впізнав?

— Нікого.

— Але ж Боббі ти впізнав?

— Звичайно, я ж його знаю.

— І більше нікого?

— Джеку, більше — нікого.

— Жодного знайомого? Нікого з них ти не бачив у барах, де вештаються люди типу тебе?

— Типу мене? Джеку, ти в індустрії крутишся не перший рік, тож час уже називати геїв просто «геями».

Проїхали.

— Тіммі, ти щось приховуєш від мене. Мабуть, ти досі ніяк не вийдеш із ролі Мучі Мауса.

— Чого ти хочеш, Джеку? Я просто актор, я не можу вгадати.

— Мене здивували твої реакції. Чуваче, ти побачив таке, чого я за п’ятнадцять років у поліції не бачив, — і оком не змигнув. Бляха, десяток чоловік трахається і смокчеться, а з них струмує кров! У тебе таке щодня трапляється?

Тіммі у відповідь елегантно знизав плечима.

— Джеку, я з Голлівуду. Я одягаюся в костюм гризуна, аби розважати дітлашню. У цьому місті мене ніщо вже не здивує.

— Думаєш, я куплюся на таку відмазку?

— Я кажу правду. Я ніколи раніше не бачив людей, зображених на цих фотографіях, і журналів цих також не бачив.

— Знаєш, у хлопців типу тебе дуже багато знайомих. Ти знаєш Боббі Інджа, а він є на цих фотках. Дай-но мені подивитися твою записну книжку.

— Ні, — відповів Тіммі.

— Так, — відповів Джек, — інакше я натякну «Цілком таємно» на вашу міцну дружбу із Біллі Дітерлінґом. «Жетон честі», «Година фантазій» — і гомики. Як тобі таке?

— Макс Пелтц тебе викине за таке, — посміхнувся Тіммі. — Він хоче, аби ти поводився пристойно. Тож поводься пристойно, друже.

— То ти носиш свій записничок із собою?

— Ні, не ношу. Джеку, згадай, ким є батько Біллі. Подумай про всі ті гроші, які падатимуть тобі в руки завдяки індустрії, коли ти вийдеш на пенсію.

Джек уже весь побагровів, ледве стримувався.

— Дай мені свій гаманець. Поки я не розмастив тебе по стіні.

Знизавши плечима, Валберн дістав гаманець. Джек швидко знайшов у ньому те, що хотів: візитки, імена і телефони, надряпані на клаптиках паперу.

— Бажано, аби ти все мені повернув.

— Звісно, Тіммі, — простягнув йому гаманця Джек.

— Знаєш, одного дня ти встрягнеш по-великому.

— Уже встряг. І заробив на тому бабла. Пам’ятай про це, якщо надумаєш закласти мене Максові.

Тіммі елегантною ходою виплив із приміщення.

Джек знову взявся прочісувати «блакитні» бари: імена без прізвищ, номери телефонів. Одна візитівка була знайомою: «Флер-де-Ліс. Цілодобово — будь-яке ваше бажання. ГО — 01239». На звороті нічого не написано — хоч як Джек напружував свій мозок, але згадати нічого не зміг.

Тоді він вирішив вдатися до нового плану: обдзвонити всі наявні номери, відрекомендуватися Боббі Інджем, закинути пару слів про журнали із порно — і поглянути, хто клюне. Тоді — засісти у помешканні Боббі й чекати. Це могло затягнутися надовго.

Джек набрав «Тед, ДУ-6831» — зайнято. «Джефф, КР-9640» — тут йому просто не відповіли на шепеляве «Привіт, це Боббі Індж». «Бінг, АКС-6005» — не відповів. Знову набрав Теда: «Який Боббі? Вибачте,