Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

— Чому ви так вирішили? — з жвавістю запитав молодик, котрий цікавився всілякими новаціями в їхній справі.

— Якщо не помиляюся, всім вашим акціонерам доведеться тепер бути вельми щедрими. Я чув, що ви будете змушені вже незабаром повністю переобладнати лінії. Ввести нову канатну тягу, як на Південній стороні. — Едісон хотів створити у Кафрата враження, що на вимогу муніципалітету, або під тиском громадської думки, або ще з якихось причин «Північна компанія» буде змушена провести ряд великих і затратних удосконалень.

Молодик нагострив вуха. Що це муніципалітет задумав? Варто дізнатися про все! Вони ще потеревенили трохи — обговорили особливості канатної системи, вартість силових станцій, необхідність укладання нових рейок і зміцнення мостів або вишукування інших засобів переправи через річку. Едісон особливо наголошував на тому, що «Південна компанія» перебуває в значно кращій ситуації, позаяк шлях її лініям не перегороджує річка. Потім він знову поспівчував акціонерам «Північної компанії» — що не кажи, у скрутне становище вони потрапили.

— Так, у вашій компанії буде тепер чимало клопотів, — ще раз повторив він на прощання.

Кафрат був належним чином схвильований і наляканий. Якщо компанії треба буде викласти купу грошей на перебудову тунелів та інші удосконалення, то його акції можуть дуже впасти в ціні. Однак він заспокоював себе тим, що в результаті всіх цих заходів конка стане все ж приносити хороший прибуток. А поки що доведеться пережити важкі часи. «Так, доведеться нашим стареньким поворушити мізками, — думав чоловік. — Коли «Південна компанія» переобладнає свої дороги, ми будемо змушені наслідувати її приклад. А раптом ці старі тюхтії не захочуть? Як розтлумачити їм, що заради майбутніх прибутків варто навіть закласти на кілька років усе майно компанії. Згодом це окупиться з лишком». Кафрата дратували їхнє боягузтво й їхня бездарна та відстала манера урядувати.

А ще через два-три тижні у Едісона, котрий і раніше діяв в інтересах Ковпервуда, знову відбулася бесіда з Кафратом. Взявши з нього слово зберігати поки що все в таємниці, чиновник повідомив молодику, що незабаром після їхньої зустрічі відбулися певні цікаві події. Пана Едісона, за його словами, відвідали якісь прибульці, котрі володіють лініями залізниць в інших містах. Вони побували уже в різних місцях, шукаючи підходящий об’єкт для розміщення своїх капіталів, і їхній вибір у результаті впав на Чикаґо. Ознайомившись тут із різними підприємствами, вони вирішили, що «Північно-чиказька компанія» відповідає їхнім цілям не гірше за будь-яку іншу. Тут Едісон дуже докладно виклав Кафратові план Ковпервуда. Той, трохи повагавшись, таки здався. Застарілі методи ведення справ уже давно стояли йому поперек горла. Він не знав, хто ці особи, котрих згадував Едісон, але їхні погляди збігалися з його власними. На переобладнання конки буде потрібно кілька мільйонів доларів, доводив Едісон, і Кафрат, відверто кажучи, не знав, як роздобути ці гроші без сторонньої допомоги, не вдаючись до закладу та перезакладу доріг. Якщо ці особи готові добре заплатити за передачу їм п’ятдесяти одного відсотка всіх акцій на дев’яносто дев’ять років і гарантують задовільний відсоток прибутків на всі інші акції за їхнім теперішнім курсом, та до того ж ще й беруться перебудувати бізнес, — чому ж не піти їм назустріч? Усе ж краще, ніж закладати і перезакладати цей старий мотлох, а теперішнє керівництво все одно ні на що не здатне. Кафрат, звісно, поняття не мав про те, що нові акціонери будуть наживати статки на всіляких дочірніх підприємствах, що займаються будівельними роботами та постачанням обладнання, і що одним із найбільших акціонерів у них знову ж таки буде Ковпервуд. Не знав він і про те, що шляхом випуску розмиваючих акцій під старі та нові лінії міської залізниці Френк позбудеться необхідності вкласти в цю справу якісь значні кошти, якщо вже йому буде забезпечений початковий капітал або, як він висловлювався, «капітал для подальших розмов». Ковпервуд і Едісон уже домовилися тим часом — якщо їхня затія вдасться — заснувати «Чиказьку кредитну спілку» з акціонерним капіталом у кілька мільйонів доларів, якими вони будуть оперувати на власний розсуд. Кафрат же зрозумів лиш одне: він отримає хороший прибуток на свої акції і, може опинитися в числі засновників нової компанії.

— Три роки поспіль я бився, намагаючись витлумачити все це нашим директорам, — заявив він урешті-решт Едісону, задоволений увагою, яку надавала йому ця вельми впливова персона. — Куди там — і слухати не бажають! А по-моєму, вести справу так, як вони ведуть, — злочин. Дитина б організувала все краще. Вони жадібно економлять на рейках, на рухомому складі та втрачають пасажирів. А без пасажирів ми вилетимо в трубу! І, наскільки розумію, існує тільки один спосіб зберегти їх: потрібно запропонувати пристойний транспорт. А ми, чесно кажучи, зовсім про це не думаємо.

Незабаром після цього у Ковпервуда відбулася коротка бесіда з Кафратом, і Френк пообіцяв йому по шістсот доларів за кожну акцію, з якою той побажає розлучитися, а крім цього, ще й пакет акцій нової компанії у вигляді премії за підтримку його інтересів у теперішньому правлінні. Молодик повернувся до себе на Північну сторону дуже веселим, він радів і за себе, і за компанію. Поміркувавши трохи, він дійшов висновку, що пропозицію Ковпервуда слід довести до відома акціонерів якимось обхідним шляхом — скажімо, через незацікавлених осіб. У результаті Вільям Джонсон, головний інженер компанії, діючи за намовою Кафрата, повідомив Альберту Торсену, найполохливішому та найпіддатливішому з членів правління, що за наявними у нього даними трьом найбільшим акціонерам — членам правління Айзеку Вайту, Арнольду Бенджаміну й Отто Метджесу — було запропоновано продати їхні акції за нечувано високу ціну, і вони, мабуть, зроблять це, залишивши всіх інших на слизькому.

Торсен відчайдушно захвилювався.

— Коли це ви чули? — спитав він.

Джонсон сказав, що не так давно, але джерело своєї інформації волів до часу зберегти в таємниці. Торсен поспішив поділитися новиною зі своїм другом Солоном Кемпфертом, а той кинувся до Кафрата.

— Так, я чув щось подібне, — недбало зронив той, — але, чесно кажучи, більше нічого не знаю.

Отримавши таку ухильну відповідь, Торсен і Кемпферт вирішили, що Кафрат також серед змовників, і також вирішив вигідно продати свої акції, залишивши іншим задовольнятися недоїдками. Справа була кепською.

Тим часом Ковпервуд, за порадою Кафрата, сам звернувся до Айзека Вайта, Арнольда Бенджаміна й Отто Метджеса, вдаючи, що бажає увійти в спілку тільки з ними. А трохи згодом із цією ж метою відбулися візити