Йон Колфер - Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер

й одразу вбити. Ми занадто няньчи­лися з цими п’явками. Цього разу негайна смерть.

Мервелл здригнувся. Він тримав туфлі, вимазані в тигровому посліді, але він швидше б надів їх, чим став би на місце цієї людини.

Артеміс лежав на спині у вантажному відсіку, роз­думуючи, чи не спав він у минулі хвилини. Суперп’явки, сплячі тигри і розсерджений квага.

Він відчував вібрацію підлоги під собою і знав, що вони кілька разів переходили звуковий бар’єр. Не­сподівано вібрація зникла, змінившись спокійним дзижчанням. Вони скидали швидкість!

Артеміс поспішив у кабіну, де Холлі втупилась поглядом у радар, неначе могла змінити те, що він показував. Джей-джей сидів у кріслі другого пілота, і здавалося, що він керує кораблем.

Артеміс показав на лемура.

— Може, це безглузде питання, але Джей-джей випадково не...

— Ні. Автопілот. І до речі, рада бачити тебе жи­вим. Завжди приємно врятувати тебе ще раз.

Артеміс доторкнувся до її плеча.

— Я знову зобов’язаний тобі життям. Не хотів би переходити від вдячності до роздратування, але чому ми скинули швидкість? Час спливає. У нас було тіль­ки три дні, пам’ятаєш? А зараз лише кілька годин.

Капітан постукала по радару.

— Хтось у штаб-квартирі помітив нас. Чийсь комп’ютер відстежив наш маршрут. Можеш щось про це сказати?

— Опал Кобой, — сказав Артеміс. — За всім цим стоїть Опал. Вона витягала рідини з тварин, щоб збільшити свої магічні здібності. Якщо вона отримає Джей-джея, вона буде непереможна.

У ельфійки не було часу дивуватися.

— Чудово. Опал Кобой. Я знала, що в усій цій справі відсутній якийсь божевільний елемент. Якщо Опал нас засікла, незабаром вона буде у нас на хвості, на чомусь більше озброєному, ніж ця розвалина.

— Екрани?

— Нічого особливого. Людські радари вона обду­рить, шаттл Народу — ні.

— І що ми можемо зробити?

— Мені треба утримати нас на авіалініях, разом з людськими машинами. Ми підемо на субзвуковій швидкості і не привертатимемо уваги. В останню мить щосили рвонемо до маєтку Фаулів. Неважливо, що тоді Опал нас побачить, адже коли вона діста­неться нас, ми вже будемо в часовому потоці.

Мульч Діггумс сунув голову в поштову скриньку.

— Нічого особливого. Тільки декілька золотих монет. Може, мені взяти їх собі? І до речі, тут гово­рили щось про Опал?

— Не хвилюйся про це. Все під контролем.

Мульч гмикнув.

— Як усе було під контролем у Ратдаунському парку, і потім, на шкіряному базарі?

— Ти не бачив нас у нашому кращому прояві, — визнав Артеміс. — Але прийде час, і ти поважатимеш капітана і мене.

Мульч сумнівався в цьому.

— Мені краще піти і пошукати слово «повага» у своєму словнику, оскільки, мабуть, у моєму розу­мінні воно означає дещо інше, ніж у твоєму, чи не так, Джей-джею?

Лемур ляснув у свої лапки і зайшовся сміхом.

— Схоже, ти знайшов собі брата за розумом, Мульче! — сказала ельфійка, повертаючись до інст­рументів. — Шкода, що він не дівчинка, а то ти міг би на ній одружитися.

Мульч зобразив шок.

— Романтика — явно не твій фах. Як огидно! Який же збоченець хоча б поцілує того, хто навіть не належить до його виду?

Артеміс потер свої скроні, що несподівано за­пульсували.

«До Тіпперарі шлях неблизький, — думав він. А звідти до Дубліна — як рукою кинути».

— Шаттл? — сказала Опал. — Шаттл Народу?

Шаттл самої Кобой летів на висоті тридцяти миль, на межі з космосом. Світло зір грало на корпусі її ма­тово-чорного шаттлу, а земля лежала внизу, вкрита хмарами.

— Так показують сенсори, — сказав Мервелл. — Стара гірничопрохідницька модель. Не особливо за­хищена і повністю позбавлена озброєння. Ми могли упіймати їх.

— Могли? — сказала Опал, витягаючи щиколот­ку, щоб помилуватися на свої нові червоні туфлі. — Чому «могли»?

— Ну, вони були у нас на гачку деякий час, а по­тім перейшли на субзвукову швидкість. Я здогаду­юся, що їхній пілот полетить по людських авіалініях, поки вони не відчують себе у безпеці.

Опал диявольськи посміхнулася. Вона обожню­вала змагання.

— О’кей, давайте використаємо наші переваги. У нас є швидкість і зброя. Все, що нам треба, — по­летіти в потрібному напрямку.

— Що за схожість ідей, — посміхнувся Дискант.

Опал поморщилася.

— Будь ласка, Дисканте, використовуй короткі слова. Не примушуй мене перетворити тебе на купку попелу.

Це була порожня загроза, оскільки після сутички під штаб-квартирою у неї не залишилося на це до­статньої кількості магії. Вона як і раніше володіла початковою магією — гіпноз, левітація та інше, але перш ніж знову творити блискавки, їй доведеться гарненько поспати. Проте братам Брілл необов’яз­ково було про це знати.

— У мене є ідея. Я запустила записи розмов через розпізнавач голосу і запустила відповідність по сві­тових регіонах. Ким би хто не був, він живе в цен­тральній Ірландії. Ймовірно в Дубліні. Я хочу, щоб ми спустилися так швидко, наскільки це можливо, Дисканте, і коли шаттл спуститься з авіаліній... — Вона стиснула в кулаці уявну комашку, видавлюючи з її тіла кров. — Ми чекатимемо.

— Неймовірно, — сказав Дискант.

Маєток Фаулів

Сонце вже зійшло і знову сідало, тоді як Холлі вела тремтячий шаттл через обгородження маєтка Фаулів.

— У нас скоро закінчиться час, а цей шматок сміт­тя скоро розвалиться, — сказала вона Артемісу. Хол­лі поклала руку на серце. — Я відчуваю іскру Номера Один, умираючу всередині, але у нас ще є час.

Артеміс кивнув. Вид маєтка якимсь чином змусив його сприймати стан матері ще гірше.

«Мені потрібно додому».

— Чудово, Холлі. Ти це зробила. Посади нас на задньому дворі. Ми зможемо увійти до маєтка через двері на кухні.

Ельфійка натиснула якісь кнопки.

— Позаду й навкруги. Знайшла два і третій захо­ваний. Датчики руху, якщо не помиляюся. Один керується дистанційно, інші на самозабезпеченні. Вимкнути керований датчик?

— Так, Холлі, вимкни, будь ласка, тривогу. Удома хто-небудь є?

Капітан перевірила термодатчик.

— Одне тепле тіло. Верхній поверх.

Артеміс полегшено зітхнув.

— Добре. Тільки мама. Вона напевно приймає снодійне. Молодший я тюки не міг повернутися.

Холлі посадила шаттл так м’яко, як могла, але пе­редачі були зламані, а амортизатори — порожні.

У стабілізаторах були вибоїни, і гіроскоп обертався як флюгер. Шаттл, що приземлявся, оголив ряд бу­лижників, які розлетілися в сторони, як шматки зем­лі під плугом.

Артеміс узяв Джей-джея на руки.

— Чи готовий ти до нових подорожей, хлопчику?

Круглі очі лемура були