Андрій Анатолійович Кокотюха - Язиката Хвеська

Хтось із його підлеглих зачинив двері.

— Мене називають Муса, — преставилася людина-орангутанг.

У кухні з телевізора хтось закричав.

— Ви робите велику помилку, джентльмени!

5

— Мужики, а ви не помилилися?

Все, що відбувался з ним зараз, Максим уже десь бачив. Причому учасником цих подій був сам: свіжий синець на обличчі, поставлений для профілактики, треба арового опалення і наручники, якими його до труби пристебнули. Одна тільки обмовочка: відбувалося це все не десь у запльованому ментовському кабінеті чи тюремній камері провінційного міліцейського управління, а в його власній квартирі.

У його домі, який за всіма правилами повинен бути його ж неприступною фортецею.

Говорячи до Муси, Бойко розумів — ці людиноподібні не помилилися. Вони прийшли за вірною адресою. Проте це зовсім не означало, що їхній полонений повинен це визнати і взагалі здатися на милість переможця. Надія врятуватися все ж таки була, причому — не така вже примарна. Хоча доводилося ризикувати так, як він ще жодного разу в своєму житті не ризикував.

Навіть секс із проституткою без презерватива, який мав місце років сім тому, не видавався вже таким великим ризиком.

У плані порятунку, вибудуваному Бойком, було чимало слабких місць. Тим не менше, план склався, іншого просто не було, лишалося тільки триматися і сподіватися а власну винахідливість та Божу допомогу.

— Це добре, що в тебе телевізор працює, — Муса не звернув на полоненого увагу. — Ми ще зараз другий включимо. І музику. Я бачу, в тебе нормальна підбірка музики тут є. — лаписька людини-орангутанга перетасували диски з фонотеки Бойків. — Сусіди о такій порі на голосну музику і голосний телевізор не реагують. Зате якщо ти верещиш, наче різаний, точно ментів викличуть. Для чого нам тут менти, Максим Бойко? Ми без ментів розберемося.

— Я не збираюся верещати, — озвався з підлоги Максим.

— Це поки тебе не ріжуть, баранчику. М'ясник, — не повертаючи голови, звелів Муса, — покажи покажи баранчику свого ножичка.

Примат, кого назвали М'ясником, виступив наперед, дістав з-за пазухи здоровенного армійського тесака із зазубреним лезом і махнув рукою.

Вж-ж-жик! Вж-ж-жик! Вж-ж-жик!

Велетенське, як здалося полоненому, лезо зі свистом розсікло повітря просто перед його обличчям, у якихось трьох сантиметрах від очей. Це було страшно, і Бойко не соромився боятися за власні очі і взагалі — за власне життя: примружився з переляку.

— Ану, роззяв баньки, жаба! — рикнув Муса, супроводжуючи свій наказ болісним копняком. — Глянь на цей ножик уважно! Вивчи його, кожну зазубринку запам'ятай! Подружися з ним, баран! Бо коли тобі почнуть відрізати ним вухо, ти пошкодуєш, що не подружився: друзів цей ножик не чіпає. Правда. М'ясник?

Той прогуркотів щось на знк згоди. Ножик справді мав якусь гіпнотичну силу: Бойко прикипів до моторошного леза очима.

— Мужики…

— Мужики в колгоспі, — нагадав М'ясник.

— Ну, не знаю, як вас назвати… Коротше, чого вам треба?

Муса знову копнув полоненого — для профілактики.

— Ти конкретно запитуєш, жаба. Я конкретно відповідаю: один мільйон баксів. У такій спортивній сумці. Хоча сумку можеш лишити собі. Це бонус такий.

— Де я візьму? Ви точно помилилися!

Максим сподівався, що це прозвучить щиро. Хоча знав: поки йому ніхто не збирався вірити.

— Часу дуже мало, — Муса сказав це, навіть не глянувши на годинник. — Пацани, починайте шукати тут. Кругом. Дозволяю ламати все, що бачите. А якщо після цього нічого не знайдете, везіть сюди його бабу. Пако, — він знову не повернув голови до того, з ким говорив: — Ти ж бачив його бабу, Пако?

— Ага, — відповів примат, названий на іспанський манер Пако.

І хтиво облизнув губи. Раз, другий, третій. А тоді взагалі висолопив язика і поводив ним, лизькаючи невидиме морозиво.

До Максимового страху додалася непереборна огида.

— Бач, це наш Пако, — похвалився Муса. — У нього не все з головою добре. Пакові досить і того, що голова в нього взагалі є. Правда, Пако?

Тепер він повернувся, звертаючись до підлеглого, і той ствердно кивнув, навіть видав філософське:

— Поки башка є — ти живеш. А жити прикольно.

— О! За нашим Пако записувати треба. Ну, а поки що йому записали діагноз там, де треба. З таким діагнозом, ясна річ, на зоні не тримають. Правозахисники втрутилися, захистили права нашого доброго Пако. Випустили його по амністії. Правда, його б і так випустили — за Януковича на тих знаменитих виборах проголосував. А сидів він у нас, аби ти знав, за сексуальні злочини. Може, тебе, як всякого журналюгу, подробиці зацікавлять?

— Та нічого мене, бляха-муха, не цікавить! Крім того, аби ви розібралися швиденько і дали мені спокій!

— В чому розібралися? — поцікавився Муса.

— Що я — не той, хто вам потрібен, йолки-палки!

— А звідки ти знаєш, баранчику, хто нам узагалі потрібен?

Запала мовчанка, яку порушив сам же людина-орангутанг.

— Так, цей упертий поц мені вже набрид. Зараз він не буде таким упертим. Рашпиль, мотай до його баби, в той офіс, знаєш? — примат, якого назвали Рашпилем, ствердно кивнув. — Вези її сюди. М'ясник, дуй з ним. Погнали, раз-два!

Примати, як справжні солдати, кинулися викнувати наказ старшого.

Максим приречено завмер — почалася найгірша частина плану.

Тим часом Пако, побачивши на полиці в шафі фотографію Ірини Бойко в рамці, дурнувато зареготав, і цей звук лише збоченець міг назвати нормальним людським сміхом. Потім пхнув голу руку крізь скло, замість того, аби відчинити дверцята шафи, при цьому навіть не зойкнув від болю: просто слизав потворним язиком кров. Так, закривавленою рукою, взяв фото, легко розламав рамку, витягнув і почав уважно і зосереджено роздивлятися. Кров з порізу мастила фотографію.

Бойко відвернувся. Муса знову копнув його.

— Ти дивись, баранчику. Уважно дивись — шоу тільки починається. Ти можеш закінчити його просто зараз, сказавши мені, де гроші. Чи тобі, як всякому журналюзі, це все цікаво? Рубрика «Випробувано на собі», ага?

— Робіть, що хочете! — ці слова далися Максимові важко. — Все одно я вас не зупиню. Не знаю, як.

— Все ти знаєш, — тон мучителя став на дивл мирним. — Одне речення мені скажи. Про мільйон доларів у спортивній сумці — і ми підемо.

Максим нічого не відповів. Припинити цю гру можна хоч зараз, але в такому разі її краще взагалі бло не починати. Свій вибір Бойко вже зробив, і єдине, що його зараз хвилювало — навіть не доля Ірини, з якою, він був певен, нічого не встигне статися.

Його хвилювало, чи не вийде ситуація з-під його контролю і чи не вирішить цей орангутанг Муса вбити