Борис Левандовський - Байки проти ночі

виробництві, а не пробирали задницю по бурсах, як він. «Ага, — посміхався Влад про себе, — і робили за тридцять років приголомшливу кар’єру від простого робітника до старшого робітника. Щоб потім передати онучі в спадщину… тільки мене твій сраний завод щось не дуже заводить, старий мудаче».

Через тиждень до справи активно взялася мати. І наступного ранку він тупотів у свій перший Хрестовий похід на пошуки роботи — з паспортом і атестатом про середню освіту в кишені й з вичерпними інструкціями на зразок: на найпотрібніших йому дверях обов’язково має висіти табличка ВІДДІЛ КАДРІВ.

За три дні він побував за безліччю дверей із заповітною табличкою, але лише за одними йому сказали, що підходяща для нього вакансія, можливо, з’явиться через місяць. На четвертий день батько тицьнув Влада носом в оголошення в газеті для тих, хто хоче знайти роботу, яку спеціально купив перед цим (ну, ви знаєте, одна з тих, що краще годяться для природних людських потреб, тоді від них може бути хоч якась користь). В оголошенні йшлося про великий набір торговельних агентів «із продажу товарів народного споживання», а також повідомлялося, що вік і освіта значення не мають.

Старі ледь не пищали від нетерпіння, коли він піде на співбесіду за вказаною адресою без телефону. Схоже, відсутність вимог до віку й освіти для них звучала так само, як: «Ми готові взяти кого завгодно і платити гроші за те, що ви просто є, бо ми чудові хлопці. Ги-ги…» Проте Влад, при всій своїй відносній обмеженості кругозору, ніяк не поділяв їхнього захвату, бо швидко зрозумів, що за такими оголошеннями криється або повна фігня, або люди, які люблять брати гроші наперед, потім довго патякати про бонуси й уні-ікальний бізнес і будувати мережу, безперервно бурмочучи: «Роби, як я». Але навіть якщо це було не так, його торговельних талантів усе одно не вистачило б навіть для того, щоб продати склянку води вмираючому в пустелі від спраги (з доважком у вигляді двох безкоштовних квитків на концерт Елтона Джона). Здавалося, це розуміли всі, хто хоч трохи його знав. Усі, крім власних батьків.

Головна проблема полягала в тому, що він сам не знав, чого хоче. Не мав анінайменшого уявлення.

Наступного дня він просто збрехав, що був на кастингу і йому відмовили. Ги-ги-ги. Тоді старий з небажанням, але все-таки сказав, що добре, він готовий піти проти власних принципів і замовити за нього слівце на колишньому місці роботи, «де його ще добре пам’ятають і поважають». Влад раптом розізлився і прямо дав зрозуміти, що зовсім не збирається тріснути від гордості через завидний шанс приміряти старі батькові онучі. Зрештою, все закінчилося грандіозною сваркою.

Але гроші, звичайно, були потрібні — з цим Влад сперечатися не міг, особливо коли питання сімейної економіки неминуче звужувалося до його особистих інтересів. Господи, ну не такий же він ідіот!

Через кілька днів, тиняючись містом, він випадково звернув увагу на великі залізні ворота, на яких був прикріплений липкою стрічкою аркуш паперу.

Терміново потрібен мийник автомобілів.

Ворота, що належали станції техобслуговування, цієї миті відчинилися, пропускаючи темно-сріблясту ауді-80. Влад підійшов до сторожа (з охоронцем цього діда неможливо було переплутати) і запитав:

— Із ким тут можна переговорити щодо роботи автомийника?

Той відправив його прямо до директора автосервісу, якого Влад легко виділив серед трьох чоловіків, що стояли біля крайнього підйомника.

У приміщенні, що нагадувало щось середнє між звичайним заводським цехом і — як здалося Владу — украй запущеним багатомісним гаражем, смерділо незнайомою сумішшю фарби, бензину, моторного мастила і ще чогось такого, що викликало в нього асоціацію з купою старих автомобільних покришок, які тонуть в іржавому болоті. Щось брязкало й надсадно дзижчало (уже наступного дня Влад був абсолютно впевнений: він завжди знав назву хріновини, яка видає цей мерзенний звук, від якого в нього бігли мурашки по всьому тілу).

Директор тут же поставив йому кілька стандартних запитань, при цьому не припиняючи стежити за робітниками і обмінюватися репліками зі своїм помічником, і сказав, що ця робота якраз для хлопця, який нічого не вміє. І ще додав, що зарплата мийника в них від виробітку, тому якщо Влад збирається тинятися без діла, замість того щоб догоджати клієнтам, то може відразу йти геть. Насправді, все це видавалося короткими порціями в паузах між виттям «болгарок», рокотом підйомників і його власних вигуків.

Дебютний вихід Влада мав відбутися наступного ранку. Простота, з якою йому повідомили про його першу в житті роботу, настільки збентежила Влада, що він перепитав, чи дійсно правильно зрозумів, і, отримавши позитивну відповідь, ледь стримався, щоб не зробити це знову.

Удома він повідомив батькам про свої скромні успіхи (відчуваючи при цьому якесь «темне» задоволення). Мати була на сьомому небі, а батько сприйняв мовчки й тільки ввечері буркнув, що якщо вже Влад швендятиме на СТО, то хай не буде дурнем і приглядається до справжнього ремесла біля рихтувальників чи мотористів, а не носитися весь день з гофрованим членом.

Коли Влад з'явився вранці на сервіс, його з порога відправили за пивом. Потім він кілька годин тинявся без діла, спостерігаючи за роботою автослюсарів (кілька разів його просили подати інструменти, потім він узяв участь у масовому штовханні мікроавтобуса з поламаною коробкою передач — у цьому були задіяні майже всі, разок його облаяли, коли він переплутав ріжковий ключ з торцевим… Загалом час не був витрачений даремно). І тільки ближче до обіду його підпустили до першої машини. Це був форд-ескорт кінця 80-х, готовий до здачі після капітального ремонту.