Марек Краєвський - Кінець світу в Бреслау

Загриміли оплески, а фон Штітенкротт розкланявся навсібіч.

— Дорогі панове, тепер я оголошу правила сьогоднішньої гри та подальшу програму цього вечора. За мить буде розіграно особливий, унікальний у своєму роді ва-банк: Бодо фон Фінкль проти казино у Вісбадені, яке представляю я. Шановний пан фон Фінкль першим поставить на червоне або чорне чи парне або непарне. Мені, зрозуміло, доведеться поставити на протилежне поле до того, на яке поставить пан фон Фінкль. Моєму шановному суперникові, якщо він виграє, буде анульовано його борг казино. Сума боргу залишиться відомою лише мені та йому. Якщо він програє, мадам Ізабель Лебетзайдер працюватиме в нашому казино щонайменше два місяці. Умови праці та оплати, а також відмови від пропозиції мадам Лебетзайдер відомі. Рулетку розкрутять лише один раз. Подання неофіційних ставок між гостями не забороняється. Їх прийматиме присутній тут круп’є Пауль Ріхтер. Один відсоток від суми неофіційної ставки відраховується на користь казино. Після закінчення гри ва-банк запрошую всіх до підземної зали, де відбудеться раут і такий вид гри в рулетку, який не доступний звичайним бувальцям казино, — тут фон Штітенкротт перевів подих і патетичним тоном спитав: — Чи мадам Лебетзайдер та пан фон Фінкль будуть ласкаві підтвердити при свідках, що сказане мною — правда? — Двічі почувши голосне «так», фон Штітенкротт подав знак Ріхтерові. Той встановив на столі лабораторні терези й на одній шальці поклав кульку, а на іншій — невеличку гирку. Отримавши ідеальну рівновагу, він випростався й голосно вигукнув:

— Mesdames, Messierurs, s 'il vous plaît, faites vos jeux.[43] Приймаються також неофіційні ставки.

Фон Фінкль підсунув Софі важкого, високого стільця, зайняв місце за столом навпроти директора, витяг з кишені золотого царського імперіала й поклав його перед своєю супутницею для благословення. М’які горбики грудей рвучко здійнялися у викоті сукні, палець в атласній рукавичці перехрестив монету. Фон Фінкль підкинув імперіал над внутрішнім ігровим полем. Монета перевернулася й покотилась за межі поля. Фон Фінкль заплющив повіки і в його уяві постав ряд асоціацій. Восьмеро дітей бендзінського кравця Фінкельштейна, який шиє лапсердаки для бідноти, батьки — запальний сухотник і дбайлива мишка в перехнябленій перуці. Пара смердючих кіз, що зимували разом з людьми. Першотравнева демонстрація у Бендзіні, криваві полотна прапорів, червоне обличчя Шаї Бродського, який обіймає нового скарбника єврейської партії «Бунд», Бернарда Фінкельштейна, а чотири місяці потому відкриває партійну касу й не бачить у ній купи золотих імперіалів. Червоний шарф дорогої повії в лодзькому готелі, червона кров робітників на бендзінській бруківці, чиї внески принесли йому багатство в лодзькому казино у «Гранд Готелі». Фон Фінкль розплющив очі й вимовив:

— Ставлю на червоне.

— Ні! — скрикнула Софі. — Ти повинен поставити на паристе. Це гра на мене, і я теж маю право голосу.

У юрбі чоловіків почувся шелест подиву. Гравці закладалися між собою. Могутній бородань, чия зовнішність та акцент виказували слов’янина, пхнув у Ріхтерову долоню сувій банкнот.

— Чёт! Предчувствует, видать, красавица! — прогримів він.

— Генерал Базедов знає, що робить, — прошепотів шпичастобородий рідковолосий блондин Кнюферові, кидаючи Ріхтерові сто марок. — Паристе!

— На червоне, — Кнюфер кинув на стіл п’ятдесят марок.

Утворився справжній хаос. Чоловіки юрмилися навколо столу й щось вигукували. Жоден не наважився торкнутися Софі. Ріхтер усе записав і підкинув кульку.

— Les jeux sont faits. Rien ne va plus![44]

— Ви, звичайно, згодні з рішенням мадам фон Лебетзайдер? — фон Штітенкротт кинув запитальний погляд на фон Фінкля.

— Се que femme veut, Dieu le veut.[45]

— Пане Ріхтере, прошу, починайте!

Кулька розпочала свій танок в обертах рулетки. Вона зупинилася в перегородці «зеро», а тоді, наче підкинута невидимою пружиною, викотилася й упала в дірку з позначкою «двадцять дев’ять червоне». Рулетка зупинилася, і Ріхтер оголосив результат. Фон Фінкль заплющив очі й побачив карусель кольорів казино: світло-коричневого, зеленого й золотого. Він підвівся з-за столу й вийшов до холу. Софі розплакалася й вибігла за ним. Кнюфер отримав сто марок і непомітно підійшов до дверей зали. Фон Штітенкротт приймав поздоровлення:

— З таким самим успіхом, — мовив собі Кнюфер, — можна було б привітати акулу, яка роздерла тунця.

— Не угадала красавица, — прогримів генерал Базедов, виходячи до холу. — Вот судьба…

«Красавица» стояла біля фон Фінкля й гладила його по щоці. Відомий режисер кусав губи й поволі занурювався в бендзінські спогади. Кнюфер почув запитальний тон її голосу. Він підійшов ближче й почув відповідь фон Фінкля:

— Так, буду.

— Завжди, незважаючи на те, що буде зараз? — ридання спотворили голос Софі.

— Я їду до Берліна і там чекатиму на тебе. За два місяці я щодня виходитиму на перон станції «Зоологічний сад» і чекатиму вечірнього потяга з Вісбадена. Щодня приноситиму тобі букет троянд, — фон Фінкль узяв від хлопчика-служника пальто й капелюха, поцілував Софі в чоло й спокійно вийшов у засніжений парк, що нагадував кладовище замерзлих каштанів. Софі хотіла вийти за ним. Але наштовхнулася на масивну постать охоронця.

— Наскільки мені відомо, мадам, — мовив цербер, — ви повинні бути на роботі.

Бреслау,