Микола Гоголь - Мертві душі

ГЛАВА IX

Вранці, раніше навіть того часу, який призначено в місті N. для візитів, з дверей оранжевого дерев'яного будинку з мезоніном і голубими колонами випурхнула дама в клітчатому чепурному клокові, супроводжена лакеєм у шинелі з кількома комірами й золотим галуном на круглому лощеному капелюхові. Дама впурхнула відразу з незвичайною поквапливістю по відкинутих приступках

у коляску, що стояла біля під'їзду. Лакей зараз же зачинив даму дверцями, закидав приступками й, ухопившись за ремені позаду коляски, гукнув кучерові: "поганяй!" Дама везла щойно почуту новину і почувала потяг непереможний швидше переказати її. Щохвилини виглядала вона з вікна й бачила на невимовну собі досаду, що все ще залишається півдороги. Кожен будинок здавався їй довшим, ніж звичайно; біла кам'яна богадільня з вузенькими вікнами тяглася нестерпно довго, так що вона нарешті не стерпіла, щоб не сказати: проклята будівля, і краю нема! Кучер уже двічі діставав наказ: "швидше, швидше, Андрюшко! ти сьогодні нестерпно довго ідеш!" Нарешті мета була досягнута. Коляска спинилась перед дерев'яним теж одноповерховим будинком темно-сірого кольору, з білими дерев'яними барельєфчиками над вікнами, з високими дерев'яними штахетами перед самими вікнами й вузьким палісадником, за штахетами якого тоненькі деревця побіліли від міської куряви, що ніколи з них не сходила. У вікнах мигтіли вазони з квітами, папуга, що гойдався в клітці, учепившись дзьобом за кільце, і дві собачки, що спали на сонці. В цьому будинку жила щира приятелька прибулої дами. Автор в надзвичайному утрудненні, як назвати йому обох дам так, щоб знову не розсердилися на нього, як сердилися давніше. Назвати вигаданим прізвищем небезпечно. Хоч яке вигадай ім'я, а вже неодмінно знайдеться в якомусь кутку нашої держави, гаразд, що велика, хто-небудь, що ним зветься, і неодмінно розсердиться не на життя, а на смерть, почне говорити, що автор умисне приїжджав секретно з тим, щоб вивідати все, що таке він сам, і в якому кожушку ходить, і до якої Аграфени Іванівни навідується, і що любить поїсти. Назвати ж по чинах, боронь Боже, ще небезпечніше. Тепер у нас усі чини й стани такі роздратовані, що все, що тільки буває в друкованій книзі, уже здається їм натяком на них: таке вже, видно, віяння у повітрі. Досить сказати тільки, що є в одному місті дурна людина, це вже й натяк: раптом вискочить пан поважного вигляду ft закричить: адже я теж людина, виходить, я теж дурень, словом, вмить збагне, в чому річ. А тому, щоб уникнути всього цього, будемо називати даму, до якої приїхала гостя, так, як її називали майже одностайно в місті N., саме дамою приємною у всіх відношеннях. Цю назву вона здобула законним способом, бо, справді, нічого не жалкувала, щоб бути люб'язною до краю. Хоч, звісно, крізь люб'язність прокрадалася ух яка в'юнка жвавість жіночого характеру! і хоч часом у кожному приємному слові її стирчала ух яка шпилька! а вже не доведи Господи, що кипіло в серці проти тієї, яка б пролізла як-небудь і чим-небудь у перші. Але все це було огорнуте найтоншою світськістю, яка тільки буває в губернському місті. Всякий рух робила вона з смаком, навіть любила вірші, навіть іноді мрійно вміла тримати голову, і всі погодились, що вона, справді, дама приємна у всіх відношеннях. А друга дама, тобто та, що приїхала, не мала такої різноманітності в характері, і тому будемо називати її: просто приємна дама. Приїзд гості збудив собачок, що спали на сонці: кудлату Адель, що безнастанно плуталась у власній шерсті, і песика Попурі на тоненьких ніжках. Той і друга з гавкотом понесли бубликами хвости свої в передпокій, де гостя звільнялась від свого клока й зосталася в платті модного узору й кольору та в довгих хвостах на шиї; жасміни полинули по всій кімнаті. Як тільки у всіх відношеннях приємна дама дізналася про приїзд просто приємної дами, так і вибігла в передпокій. Дами схопились за руки, поцілувались і скрикнули, як скрикують інститутки, зустрівшись незабаром після випуску, коли мамусі ще не встигли пояснити їм, що батько в однієї бідніший і нижчий чином, ніж у другої. Поцілунок був дзвінкий, бо собачки загавкали знову, за що були вдарені хусткою, і обидві дами пішли у вітальню, певна річ, блакитну, з канапою, овальним столом і навіть ширмочками, оповитими плющем; слідом за ними побігли з гарчанням кудлата Адель і високий Попурі на тоненьких ніжках. "Сюди, сюди, ось у цей куточок!" казала господиня, саджаючи гостю в куток дивана. "Отак! отак! ось вам і подушка!" Сказавши це, вона запхнула їй під спину подушку, на якій був вишитий шерстю рицар таким чином, як їх завжди вишивають по канві: ніс вийшов драбинкою, а губи чотирикутником. "Яка ж я рада, що ви... Я чую, хтось під'їхав, та думаю собі, хто б міг так рано. Параша каже: віце-губернаторша, а я кажу: ну от знову приїхала дурепа надокучати, і вже хотіла сказати, що мене нема дома..."

Гостя уже хотіла були приступити до справи й переказати новину. Але вигук, що зробила в цей час дама приємна у всіх відношеннях, несподівано надав іншого напрямку розмові.

"Який веселенький ситець!" скрикнула у всіх відношеннях приємна дама, дивлячись на плаття просто приємної дами.

"Так, дуже веселенький. А втім, Парасковія Федорівна вважає, що краще, коли б кліточки були дрібніші, і щоб не коричневі були цяточки, а голуб.!. Сестрі її прислали матерійку: це така розкіш, якої просто не можна висловити; уявіть собі: смужечки вузенькі, вузенькі, які тільки може уявити фантазія людська, фон голубий і через смужку все очка й лапки, очка й лапки, очка й лапки... Словом, незрівнянно! Можна сказати рішуче, що нічого ще не було подібного на світі".

"Любонько, це надто рябе".

"Ах, ні, не рябе!"

"Ах, рябе!"

Треба зауважити, що у всіх відношеннях приємна дама була почасти матеріалістка, схильна до заперечень і сумнівів, і відкидала дужо багато чого в житті.

Тут просто приємна дама пояснила, що це аж ніяк не рябе, і скрикнула: "Ага, вітаю вас: