Анастасія Винник - Коли повертається веселка

– Ось бачиш. – Тік підвівся з лавки. – Не даєш. Якби я тоді термін не мотав, я б кістки поклав, але Олю б розлучив із тобою, – прошипів він, стримуючи бажання вчепитись руками в горло зятю.

– Я завжди кохав Олю, – сказав Демиденко, боягузливо втискаючи голову в плечі.

– Брешеш, скотино смердюча! Ти не Олю кохав, ти посаду нашого папаші кохав.

– Неправда, я любив і поважав покійного тестя, я його кожен день оплакую.

– Шкода, що не кровавими сльозами, – процідив Тік крізь зуби. – Ану, стань рівно!

– Васю, не треба. – Захищаючись, Андрій викинув уперед обидві руки.

– Стій!

Демиденко опустив руки, і Тік з розмаху вдарив його в щелепу. І одразу почув кроки Жори.

– Все нормально, – кинув він через плече.

Розтираючи кулак, Караваєв ходив туди-сюди перед Андрієм, що скорчився на лавці.

– Але ж ти сволота, – сказав він, дивлячись на голі тремтячі коліна Демиденка. – Таку сволоту навіть на зоні мало коли зустрінеш. Жоро, дай цигарку.

Жора підбіг і простягнув пачку цигарок.

– Розумієш, Андрійку, – сказав Тік, закуривши, – ті кілька разів, що ти борюкався з Оленою в ліжку, за сорок років розбили нашу сім’ю!

– Е, оце не треба, я Олену в Золоте не запрошував, вона сама в усьому винна. – Андрій рукавом витер криваву слину.

– Я не про те, – прошипів Тік. – У Тетяни Зоріної є дитина, можливо, від Романа. Сину двадцять один рік. Якщо це правда, нам потрібно буде щось із цим робити.

Спочатку Караваєв почув булькання, а потім – хрип, після чого Андрій почав гикати. Він намагався щось сказати, але в нього нічого не виходило, та й Тікові було вже байдуже, що скаже Андрій.

Караваєв кинув недопалок у смітник. Перед тим як повернутись у будинок, він довго дивився на гикаючого зятя. І згадав, як колись на зоні один чоловік сказав, що в нього, Тіка, нюх на потвор, а їх треба позбуватися будь-якою ціною. Він завжди знав, що зять – потвора, але так і не зміг позбутися його, тому що будь-якою ціною була любов сестри.

Наближаючись до ґанку, Тік подзвонив Осоці:

– Де лежить Зоріна?

– Ладна?

– Не нервуй мене!

– У другому корпусі. Четвертий поверх, палата двадцять шість. А що трапилось?

– Нічого не трапилось, але вона нічого не має знати. Ясно?

Тік віддав Жорику пальто і зайшов у вітальню. Настя сиділа на дивані, підібгавши ноги. Побачивши Караваєва, вона вимкнула телевізор.

– Чому ти так довго гуляв? Прохолодно, ти міг застудитись.

Тік підійшов до столу з напоями, налив у бокал коньяку і, дивлячись на Настю, залпом випив його.

«Справді переживає, – подумав він. – Що вона знайшла в мені? Старий, лисий, діабетик, ноги хворі…»

Гроші? Не виходить – у нього було багато жінок, закоханих лише в його гроші; всі вони здавались на початку другого року стосунків і викладали все, що в них наболіло: і що вони його ледве витримують, і що їх нудить від нього. І що він скупий і страшний. Багато чого ще вони казали, але він не злився – адже кожна віддавала йому шматочок своєї молодості. Він одразу ж знаходив їм заміну – це було схоже на покупку вітамінів, але вже інших. А з Настею якось одразу налагодилось. Вона нічого не просила – ані грошей, ані дорогого одягу. Це насторожило Тіка: чи не хоче вона одружити його на собі, потім відправити до Бога чи чорта і заволодіти всім, що він мав? Таке трапилось із одним його другом.

Минуло вже чотири роки, а вона досі поряд – ніжна, тиха і чуттєва. І нічого не просить, і усім задоволена. Вона робить йому ін’єкції інсуліну, кожного дня вимірює тиск, а якщо він далеко, то вимагає, щоб це робив Жора. Слідкує, щоб він не їв шкідливого, щоб у міру пив – щоправда, це їй не дуже виходить. Вона перебрала його гардероб, і тепер він виглядає як солідний чоловік шістдесяти років, а не як старий-малий. Усе це, звісно, добре, але його не полишає думка, що настане час – і Настя теж його покине. Можливо, не так, як інші, але все ж таки покине. Він колись жартував на цю тему, але Настя суворо заборонила йому це говорити. Він подарував їй квартиру, сказав: «Якщо хочеш, можеш в тій квартирі відпочивати від мене», – так вона жодної ночі там не залишилась. Він подарував їй машину – так вона ображається, що його возить Жора, а не вона. Він намагався дарувати їй поїздки за кордон, але вона без нього відмовляється їхати. Вони давно разом, і йому страшно навіть подумати, що може її втратити. Але вона ніколи не зможе замінити Катю.

Караваєв сів на диван поряд із Настею, поцілував і взяв її за руку:

– Мені треба поговорити з тобою.

Він розповів їй про зустріч з Осокою, і очі Насті налились сльозами.

– Ти чого? – здивувався він.

– Мені шкода Тетяну, не дай Боже помирати в таких муках. – Настя перехрестилась.

– Ну-ну, моя хороша, не вистачало ще плакати за чужою людиною. Кожну хвилину хтось ласти склеює…

Караваєв подумав і розповів їй про розмову з Андрієм. І запитав: