Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Лі Вань, Таньчунь і її сестри, перед тим як лягти спати, пішли провідати батьків, але не маємо ми про це розповідати.

Вранці Фенцзє причесалась, умилася, доповіла пані Ван, що їде, і прийшла попрощатися з матінкою Цзя. Почувши, що Фенцзє збирається до палацу Нінго, Баоюй захотів будь-що-будь поїхати разом із нею. І Фенцзє довелося чекати, поки він переодягнеться. Потім вони вдвох сіли в коляску й вирушили до палацу Нінго.

Дружина Цзя Чженя пані Ю та дружина Цзя Жуна пані Цінь у супроводі цілої юрби служниць і наложниць зустріли їх біля других воріт.

Пані Ю перекинулася декількома жартами з Фенцзє, взяла за руку Баоюя, і вони разом пішли в будинок відпочити. Пані Цінь подала чай.

— Навіщо ти мене запросила? — запитала Фенцзє в пані Ю. — Хочеш почастувати чим-небудь смачним? Тоді не барися, подавай відразу, а то в мене повно справ!

Пані Ю не встигла відповісти, як у розмову втрутилися відразу декілька жінок.

— Тоді не треба було приїжджати, — навперебій заговорили вони. — А позаяк уже приїхали, наберіться терпіння й чекайте!

Поки вони розмовляли, увійшов Цзя Жун і запитав про здоров’я Фенцзє.

— Хіба мого старшого брата немає вдома? — запитав Баоюй.

— Він поїхав за місто до панотця довідатися про здоров’я, — відповіла пані Ю й після деякого мовчання додала: — Тобі, напевно, нудно? Піди прогуляйся!

— Тобі поталанило, — сказала пані Цінь. — Ти хотів познайомитися з моїм молодшим братом — отож, він приїхав і зараз у кабінеті. Чому б тобі до нього не піти?

Баоюй охоче погодився, і пані Ю наказала служницям:

— Ідіть із паном, можливо, йому що-небудь знадобиться!

— А що, коли запросити твого брата сюди? — втрутилася Фенцзє. — І я не від того, щоб із ним познайомитися.

— Гаразд, гаразд! — обірвала її пані Ю. — Ні до чого це тобі! Брат моєї невістки вихований не так, як діти з нашого дому, і не звик, на відміну від тебе, триматися вільно. Так що, чого доброго, потім із тебе сміятиметься.

— Та як він посміє? Я ж не збираюся потішатися з нього!

— Він дуже боязкий, — сказав Цзя Жун, — ніколи не бував у товаристві, й я впевнений, ви в ньому розчаруєтеся, тітонько.

— Тьфу! Що за дурість! — обурилася Фенцзє. — Нехай би він був хоч самим чортом, однаково я хочу його бачити! І не базікай більше! Зараз же приведи його, інакше одержиш добрячий ляпас!

— Добре, зараз приведу, — Цзя Жун покосився на Фенцзє, — тільки не гнівайтеся!

Фенцзє посміхнулась. А Цзя Жун вийшов і незабаром повернувся в супроводі стрункого хлопчика, трохи худорлявішого за Баоюя, з блідим гарним обличчям і червоними губами. Манери в нього, мабуть, були вишуканіші, ніж у Баоюя, а боязкістю й соромливістю він походив на дівчину. Бентежачись, він звернувся до Фенцзє, ледве чутно запитав у неї про здоров’я.

— Ви дуже пасуєте один одному! — весело сказала Фенцзє, підштовхнувши Баоюя.

Вона потисла хлопчикові руку, посадила поруч із собою й почала не кваплячись розпитувати, як його ім’я, скільки йому років, чи давно він навчається. Хлопчика звали Цінь Чжун.

Служниці відразу зрозуміли, що Фенцзє ніколи не бачила хлопчика, а подарунків, що були б доречними при першій зустрічі, у неї немає, і поспішили до Пін’ер.

Пін’ер же, знаючи, що Фенцзє дуже приязна з пані Цінь, вибрала шматок матерії, взяла два маленькі золоті пластинки «кандидата, що склав іспит на вищий ступінь»[118] і звеліла служницям негайно віднести все це в палац Нінго.

Пані Цінь звеліла подякувати Фенцзє, а та сказала:

— Такий незначний подарунок не вартий подяки.

Після трапези пані Ю, Фенцзє й пані Цінь сіли грати в доміно. Але про це ми не розповідатимемо.

Тим часом Баоюй і Цінь Чжун без усяких церемоній почали розмову. Баоюй чомусь одразу відчув себе обділеним долею. Думки, одна безглуздіша за іншу, тіснилися в його голові.

«Бувають же в Піднебесній такі люди! — міркував Баоюй. — Адже я перед Цінь Чжуном — брудна свиня або паршиве цуценя! Як прикро, що я народився в багатій і знатній родині, а не в родині бідного вченого, тоді ми давно вже подружилися б із ним і життя моє не минуло б марно. Навіщо мені знатність, навіщо шовк і парча, якщо я нікому не потрібний, як сухий пень або гниле дерево; найніжніша баранина й найтонші вина наповнюють мою брудну утробу, подібну до стічної канави або помийної ями. Багатство й знатність гублять мене!..»

Цінь Чжун же, дивлячись