Володимир Нефф - Прекрасна чаклунка

виправимо, — похопився вчений. — Тільки, ради бога, поводьтеся тихо й не кричіть: адже правду, яку ви хочете знати, можна дослідити й потиху.

Згорблений, придавлений тягарем віку, астролог поквапився відчинити двері. Петр увійшов до невеличкої кімнатки з крутими сходами на другий поверх, із полегкістю звів дух, упав у шкіряне крісло й простяг довгі ноги далеко під квадратний дубовий стіл, на якому стояла стара, витерта від частого вживання астролябія.

— Дозвольте спитати: з ким маю честь? — запитав Кеплер, пильно втупивши в нього очі, юнацька бистрота й проникливість яких, підкреслена чистим кольором білків, дивно контрастувала з пергаментною сухістю обличчя. Він причовгав до Петра повільними, дрібними кроками, ледь похитуючи головою, наче роздивлявся його, щоб намалювати портрет.

— Цього я вам не скажу, — відповів Петр, — бо як ви знатимете, хто я, то й без допомоги зірок зможете вгадати багато що з того, що чекає на мене в житті.

— Дарма, — сказав маг, скромно сівши на краєчок стільця. — Мені не конче знати, хто ви. З мене досить і того, що я знаю, ким ви не є.

— Не розумію, — здивувався Петр. — Ким же я не є?

— Тим галасливим і пихатим воякою, яким бозна-чому прикидаєтесь. Ви не дурило й не бешкетник, а тому, хоч ви цього й не прагнете, досить симпатичні мені. Вашій натурі було б куди легше спокійно задовольнити моє прохання й поводитись тихо та делікатно, відповідно моєму незначному становищу простого звіздаря, простого дослідника законів, що описують рух планет навколо Сонця. Я виразив цей заклик до тиші й делікатності, настеливши перед домом соломи та обмотавши калатало шматинкою. Отож вам би куди більше личило скористатись тим обмотаним калаталом, ніж грюкати безцеремонно кулаком у двері. Ні, ні, ви не грубіян, ви тільки прикидаєтесь ним. Навпаки, я бачу в вас щось по-юнацькому чисте: кажу це в ідеальному розумінні слова, бо й юнаки бувають, по-простому кажучи, великими свинюками. Будь ласка, не вважайте моїх слів лестощами: ви ж самі знаєте, що я не маю ані найменшої причини підлещуватись до вас. Якби я був не вченим у царині точних наук, а, як більшість моїх так званих колег, шарлатаном, то з першого поверхового погляду на вас зробив би висновок, що, хоч на вигляд вам заледве тридцять років, насправді ви прикрашаєте собою поверхню землі вже тридцять чотири чи тридцять п’ять.

— Тридцять два, — перебив Петр. — Три роки я прожив під землею.

Учений відповів упирячою усмішкою, мимовільну страхітність якої ще підсилював проникливий погляд темно-карих, часом аж чорних очей.

— Якби я був шарлатаном, — як дехто, кого я не хочу називати, і то не з делікатності, а просто тому, що боюся, бо чим більший негідник, тим довші в нього руки й більша сила, — я б сказав, що знаю про це. Та оскільки я не шарлатан, а серйозний дослідник, — і це, безперечно, робить мені честь, але не дає достатку, — то визнаю: ця подробиця вашого життя — новина для мене, бо по вас того анітрохи не помітно. Зате тим видніше, що ви народились у квадратурі Сатурна під знаком Лева, і це помітно на перший погляд, бо хода у вас елегантна, і це так пасує вашому вдаваному грубіянству, як корові сідло. Ваша хода пояснює й ту симпатію, яку ви пробудили в мені попри таку безцеремонну поведінку. Бо вам, шановний пане, дісталася природжена здатність викликати симпатію в літніх людей, особливо високопоставлених. Не подумайте, що я маю на увазі себе: сам я хоч і старий, але не високопоставлений, скорше навпаки. Вам не здається, що в моєму спостереженні є трохи правди?

Згадавши, як легко йому свого часу пощастило здобути прихильність герцога Танкреда і папи Павла, чи то «сердеги Камілло», і султана Ахмеда Першого, Петр мусив визнати, що в твердженні вченого таки багато правди.

— Якби я був шарлатаном, — провадив учений, — то твердив би впевнено, що ви народились на початку другої половини квітня, та оскільки я не шарлатан, то додам, що, можливо, й помиляюся. Як?

— Я приголомшений, — сказав Петр. — Я справді народився шістнадцятого квітня тисяча п’ятсот дев’яносто п’ятого року.

Вчений знов усміхнувся своєю упирячою усмішкою.

— От бачте. Правду кажучи, астрологія не варта того, щоб поважний учений цікавився нею, бо вона вивчає людські долі, а справжньому вченому не варт марудитися з людськими долями. Це ж виходить так, ніби великий письменник мусить заробляти собі на хліб, пишучи любовні листи неписьменним наймичкам; та коли він уже взявся за це діло, то робить його як слід, ґрунтовно. І я теж складаю гороскопи як слід, ґрунтовно.

Ніби на підтвердження своїх слів Кеплер вийняв з кишені аспідну дощечку й записав на ній дату Петрового народження.

— Поки що все гаразд, усе ясно, — провадив він. — Тільки стережіться, щоб оті ваші гарні, довгі ноги, що вміють так зграбно ступати, не спіткнулися найближчим часом, бо теперішнє розташування Сатурна таке ж, як у день вашого народження. Тоді Марс був у сузір’ї Водолія, а це знов веде до тієї ж таки квадратури Сатурна. Та поки що досить. Для мого дослідження було б дуже корисно, якби ви знали точно, в яку годину народилися. Та ви, скільки я бачу, цього не знаєте.

Під проникливим поглядом ученого Петр збентежився. «Ще хвилька, — подумав він, — і цей чоловік прочитає в моїй душі все — і те, що я цікавлюся не своїм майбутнім, а його таємничим, буцімто хворим пожильцем, який не зносить гамору. Пора діяти».

Петра враз так заполонила нездоланна потреба шуміти, кричати, галасувати, бешкетувати, що він майже не чув тихих слів, які вчений вимовляв гірко скривленими губами, синюватими від поганого кровообігу.

— Бо такі, як ви, паничі, — провадив астроном, — цікаві, вони б раді довідатись від нас про все, але не можуть дати нам, ученим, потрібний матеріал для того. Бувають такі, що не знають навіть, чи вони народились удень, чи вночі. А ви знаєте?

— Не знаю, — відповів Петр. — Але гадаю, що це неістотне, бо я не хочу від вас