Михайло Опанасович Булгаков - Майстер і Маргарита

конферансьє після вчорашнього сеансу було відпроваджено до психіатричної лікарні і що, кажучи стисло, цей вчорашній сеанс був просто-таки скандальним сеансом.

Розплакану мадам Римську, заспокоївши, наскільки була змога, випровадили додому і найпильніше зацікавилися розповіддю прибиральниці про те, яким вона застала кабінет фіндиректора. Службовців попросили розійтися по своїх місцях і взятися до роботи, і невдовзі в будинку Вар’єте з’явилося слідство, супроводжуване гостровухим, м’язистим, кольору цигаркового попелу собакою з надзвичайно розумними очима. Серед службовців Вар’єте відразу поширилася передавана пошепки чутка про те, що цей пес — не хто інший, як славетний Бубновий Туз. І правда, це був він. Поведінка його вразила всіх. Тільки-но Бубновий Туз убіг до кабінету фіндиректора, як він загарчав, вискаливши жахливі жовтуваті ікла, потім ліг на живіт і з якимось тужним і водночас лютим виразом очей поповз до розбитого вікна. Переборовши свій страх, він раптом вискочив на підвіконня і, задравши гостру морду догори, дико й люто завив. Він не хотів йти з вікна, гарчав, здригався і поривався зіскочити вниз.

Пса вивели з кабінету і пустили у вестибюль, звідти він вийшов через парадний хід на вулицю і привів тих, хто йшов за ним, до таксомоторної стоянки. Коло неї він слід, по якому йшов, загубив. Після цього Бубнового Туза відвезли.

Слідство розташувалося в кабінеті Варенухи, куди й почали по черзі викликати тих службовців Вар’єте, котрі були свідками вчорашніх пригод під час сеансу. Треба сказати, що слідству на кожному кроці доводилося переборювати непередбачувані труднощі. Ниточка раз у раз обривалася в руках.

Афіші були? Були. Але за ніч їх заклеїли новими, і тепер жодної немає, хоч убий! Звідки взявся цей самий маг? А хто ж його знає. Але ж з ним укладувано угоду?

— Треба гадати, — відповідав розхвильований Василь Степанович.

— А якщо укладали, то вона повинна була пройти через бухгалтерію?

— Неодмінно, — відповідав, хвилюючись, Василь Степанович.

— Так де ж вона?

— Нема, — відповідав бухгалтер, усе дужче бліднучи й розводячи руками. І справді, ні в теках бухгалтерії, ні у фіндиректора, ні в Лиходєєва, ні у Варенухи жодних слідів угоди немає.

А прізвище цього мага? Василь Степанович не знає, він не був учора на сеансі. Капельдинери не знають, касирка, що продавала квитки, морщила лоба, морщила, думала, думала, нарешті сказала:

— Во… Наче Воланд.

А може бути, і не Воланд? Може, і не Воланд. Можливо, Фаланд.

З’ясувалося, що в бюро чужоземців ні про якого Воланда, а так само і Фаланда, мага, нічогісінько не знають і не чули.

Кур’єр Карпов дав до відома, що начебто цей самий маг зупинився на квартирі у Лиходєєва. На квартирі, звісно, відразу ж побували — ніякого мага там не виявили. Самого Лиходєєва також не було. Хатньої робітниці Груні немає, і куди вона поділася, ніхто не знає. Голови правління Никанора Івановича немає, Пролежньова немає!

Виходило щось цілковито несосвітенне: пропав увесь провід адміністрації, вчора був дивацький скандальний сеанс, а хто його доконував і за чиєю намовою — невідомо.

А тим часом повертало на полудень, коли мала відкриватися каса. Але про це, безперечно, не могло бути й мови! На дверях Вар’єте тут-таки вивісили величезний аркуш картону з написом: «Сьогоднішній спектакль відміняється». В черзі почалося хвилювання, йдучи з голови до хвоста, але, похвилювавшись, вона все-таки почала руйнуватися, і приблизно за годину від неї на Садовій не лишилося й знаку. Слідство відбуло для того, щоб продовжити свою роботу в іншому місці, службовців відпустили, залишивши тільки чергових, і двері Вар’єте позапирали.

Бухгалтеру Василю Степановичу належалось терміново виконати два завдання. По-перше, поїхати в Комісію видовищ та розваг полегшеного типу зі звітом про вчорашні події, а по-друге, побувати у фінвидовищному секторі, щоб здати вчорашній виторг — 21 711 рублів.

Акуратний і сумлінний Василь Степанович упакував гроші в газетний папір, шворкою перехрестив пакет, поклав його до портфеля і, чудово знаючи інструкцію, попрямував, певно, не до автобуса чи трамвая, а до таксомоторної стоянки.

Тільки-но шофери трьох машин забачили пасажира, який поспішав на стоянку з туго набитим портфелем, так усі троє з-під носа в нього від’їхали порожняком, чомусь при цьому злостиво оглядаючись.

Вражений цим явищем бухгалтер довго стояв стовпом, метикуючи, що б то воно означало.

Хвилини за три прикотила порожня машина, і обличчя шофера одразу перекосилося, тільки-но він угледів клієнта.

— Вільна машина? — вражено кахикнувши, запитав Василь Степанович.

— Гроші покажіть, — злостиво відповів шофер, не дивлячись на пасажира.

Все більше дивуючись, бухгалтер, затиснувши дорогоцінний портфель під пахвою, витягнув з гаманця червінця і показав його шоферові.

— Не поїду! — відрубав той.

— Даруйте… — почав був бухгалтер, але шофер його урвав:

— Трояки є?

Цілковито спантеличений бухгалтер дістав з гаманця два трояки і показав шоферові.

— Сідайте, — вигукнув той і ляпнув по прапорцю лічильника так, що мало не зламав його. — Поїхали.

— Немає чим решти здати, чи що? — несміливо спитав бухгалтер.

— Повна кишеня решти! — загорлав шофер, і в дзеркальці відбилися його очі, які наливалися кров’ю. — Третій випадок зі мною сьогодні. Та й з іншими таке ж було. Дає якийсь сучий син червінця, я йому решту — чотири п’ятдесят… Виліз мерзотник! Хвилин за п’ять дивлюсь: замість червінця папірець з нарзанової пляшки! — Тут шофер проказав кілька слів, які не надаються до друку. — Другий — на Зубовській. Червінець. Даю решти три рублі. Пішов. Я поліз у гаман, а звідти бджола — як шпигоне у палець! Ах ти!.. — шофер знову вклеїв нецензурні слова. — А червінця немає. Вчора в цьому Вар’єте (нецензурні слова) якась гадина-фокусник сеанс з червінцями зробив (нецензурні слова)…

Бухгалтер заціпенів, зібгався і удав, що буцімто і слово «Вар’єте» він чує вперше, а сам подумав: «Оце так!»

Приїхавши куди було треба, розплатившись щасливо, бухгалтер увійшов у будинок і попрямував коридором туди, де був кабінет завідувача, і вже по дорозі збагнув, що прийшов невчасно. Якась метушня панувала в канцелярії Видовищної комісії. Повз бухгалтера пробігла кур’єрша з виряченими очима, у збитій на потилицю хусточці.

— Нема, нема, нема, любі мої! — кричала вона, звертаючись невідомо до кого. — Піджак і штани тут, а в піджаку нічого нема!

Вона пропала за якимись дверима, і тут-таки за ними почулися звуки биття посуду. З секретарської кімнати вибіг знайомий бухгалтерові завідувач першого сектора комісії, але був він у такому стані, що бухгалтера не впізнав, і пропав без сліду. Приголомшений усім цим бухгалтер дійшов до секретарської кімнати, яка передувала кабінетові голови комісії, і цілковито оторопів.

Через зачинені двері кабінету долинав грізний голос, який без сумніву належав Прохорові Петровичу — голові