Володимир Михайлович В'ятрович - За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

громадської безпеки і полк внутрішніх військ не можуть протистояти цим бандам з огляду на їх чисельність і добре озброєння, прошу громадянина Міністра залучити військо з метою ліквідації банд і повернення спокою на ці території. Тоді можна буде спокійно здійснювати переселення українського населення до УРСР».

Паралельно зі збройними діями українські повстанці розгорнули широку пропагандистську кампанію, спрямовану на цивільних поляків. Важливо було заручитися підтримкою у спробах зірвати виселення. «Сьогодні вивозять нас, а завтра Вас, ― читаємо у зверненні «Поляки» від 10 вересня. ― Наша доля однакова. Тільки Вас ще пробують дурити польськими мундирами, гербом, прапорами, виборами, відзнаками та гарними, але фальшивими словами про демократичну Польщу. Однак рішає про все не польський народ, але Сталін і його кліка. <…> Поляки! Наша доля тепер однакова і наш шлях до волі той сам! ― Зустрінемось незадовго знову, або разом на Сибірі, ― або разом в новому вільному світі на руїнах московської тюрми народів. Це залежить в найбільшій мірі від нашої постави і від нашої боротьби. Ставайте, отже, до спільної визвольної боротьби за спільні, великі вільностеві ідеали народньої і особистої людської свободи!»

Застосована польськими військовими сила, попри наступальні і проактивні дії УПА, почала давати результат. Кількість виселених восени 1945 р. знову зростає. «11.10 у с. Дубрівка ВП викидало населення з хат, ― читаємо про це в підпільному звіті. ― З помешкань викидали людей і всю хатню обстановку на подвір’я, били людей, внаслідок чого солтис цього села поїхав до Сянока, привіз виселенчу комісію, в якої записалось 50 українських родин на виїзд. Не записалось тільки 11 українських родин».

Крайовий провідник ОУН на Закерзонні Ярослав Старух, аналізуючи перший місяць насильницького вивезення, вважав, що за лаштунками цього процесу діє радянська влада, яка, між іншим, ставить собі за мету подальше розпалювання польсько-українського конфлікту. «Усім тим, ― пише він про виселення, ― кермують до найменших дрібниць большевицькі старшини в польських мундурах <…>. Вони власне натискають всіма силами на переселення й намагаються надати тій акції якнайбільш терористичні форми. Опісля другі, вже в більшовицьких мундурах, на кордоні, в переселенських комісіях чи за кордоном звалюють на поляків і намагаються серед вигнаних, стероризованих людей розбудити ненависть до «палячків», які таке з нашим народом виробляють».

Підготовка нападу відділу УПА на Бірчу. Зима 1946 р.

Тим часом між відділами УПА та ВП восени 1945 р. розгорілися запеклі бої. «Дня 11 вересня сотня УПА заатакувала польське військо в селі Жогатин, ― читаємо у звітах за жовтень 1945 р., ― яке знущалося жорстоко над українським населенням і змушувало до виїзду. Ворог мимо великої чисельної переваги втратив 18 вбитих, 16 ранених і рятувався панічною втечею. Здобуто амуніцію і телефонічні апарати. Багато амуніції втратив ворог у вогні. Між вбитими є кілька старшин. В багатьох інших місцевостях відбулися бої. Терористичним частинам військ і міліції ворога завдано поважних втрат. Від границь Словаччини до Бугу спалено багато сіл, з яких польсько-большевицькі людоїди вигнали українське населення. В багатьох місцевостях загал населення ставляв терористам з польського війська й міліції рішучий, завзятий спротив. Акція виселювання українців перемінилася у важку боротьбу великих розмірів. Ця боротьба стає щораз більше широка й голосна, чого ворог боїться». Повстанські документи подають інформацію про десятки нападів відділів ВП на українські села та про бойові виступи УПА. У підсумковому звіті про ситуацію на Закерзонні за листопад сказано, що на теренах Перемищини від початку акції спалено 46 сіл.

Хоча наказ від вересня 1945 р. передбачав знищення залишених українських сіл, часто господарства швидко заселяли поляки, що призводило до чергових польсько-українських зіткнень. «29.12 відділи командирів Хріна і Дідика спалили село Новосільці (200 чисел). З того села поляки вигнали в місяці липні 45 українських родин. Новопоселені поляки на сусідні польські села ставили завзятий опір, і сотні мусіли зводити бій. З ворожої сторони впало около [51] вбитих та багато ранених. Здобуто кріси й амуніцію. З нашої сторони один легко ранений. На згарищах розкинено летючки: “Поляки виселенці!”»

Активна відповідь українських повстанців призупинила подальше стрімке розростання переселенчої акції. Новий спалах протистояння припадає на початок 1946 р. «1 січня 1946 року, ― читаємо у звіті УПА, ― о год. 20.00 відділ У-2 провів акцію спалення двох польських бандитських сіл: Дилягова та Сільниця. Поляки, мешканці цих сіл, нападали на довколишні українські села, грабували та тероризували наше населення. Підвідділ 504 і 506 спалив Дилягову, а підвідділ 505 і БСБ спалив Сільницю. Поляки повтікали за річку Сян і опору не ставили. Спалено: 2 села (усі будинки). Здобуто: 12 штук худоби та 4 коні».

Протягом усього січня тривають завзяті бої між УПА і ВП. Згідно з даними узагальненого звіту, за цей місяць відбулася 31 збройна сутичка. Повстанці втратили 47 вояків убитими і 26 пораненими. З боку ВП втрати становили 89 убитих і 41 поранений. «Польський терор по відношенні до українського населення у звітовому місяці, ― читаємо у тому ж звіті, ― заключається в слідуючих цифрах: вбитих, постріляних і помордованих українських селян бандами в ВП ― 40, ранених 12, арештованих 357».

7 січня 1946 р. відділи УПА вчинили напад на містечко Бірча ― опорний пункт польських військ у районі. Тижнем раніше, 1 січня, загони польського війська з цього містечка атакували село Ляхава. «В селі, ― написано у повстанському звіті, ― розпочали тоді свій кривавий танець. З хат забрали тоді 7-ох господарів-українців у віці 40—80 р. та 2-х хлопців по 16 років, та всіх розстріляли біля школи. Одного застріленого господаря вкинули в вогонь». Наступного дня брутально викинуто більше 300 українців із села Монастирець, 6 січня вранці, напередодні Святвечора, польське військо з Бірчі атакувало село Добре.

Така активність гарнізону Бірчі на антиукраїнському фронті не могла залишитися непоміченою для командування УПА на Закерзонні. Ще наприкінці 1945 р. кілька сотень УПА вчинили два наступи на це містечко. Найуспішнішою була перша акція, здійснена проти ночі з 22 на 23 жовтня куренем УПА під командуванням Павла Вацика ― «Прута». Повстанці прорвали ворожу оборону, увірвалися в містечко, розбили тюрму, визволивши її в’язнів, знищили військові казарми. Успіх повстанців примусив польське військо ще більше укріпити свою твердиню, тож запорукою успіху нового нападу на Бірчу мала стати в першу чергу несподіванка. Саме тому штурм запланували безпосередньо на українське Різдво: «Акція спеціально була запланована в часі, коли поляки могли її найменше сподіватися, і мала за завдання викинути ворога з його укріплень і знищити ворожі укріплення та само містечко, котре має ще кільканадцять мурованих будинків». Запланований у різдвяну ніч бій був несподіванкою і для вояків УПА, які зазвичай відзначали це свято разом із цивільним населенням у контрольованих ними селах.

Загалом до штурму було залучено чотири відділи, а саме: сотні «Ударники-4» (командир Володимир Щиґельський ― «Бурлака»), «Ударники-7» (командир Григорій Янківський ― «Ластівка»), «Ударники-2» (командир Дмитро Карванський ― «Орський» заступав пораненого сотенного Михайла Дуду ― «Громенка») та «Ударники-6» (командир сотенний «Яр», Михайло Кучер).

Загальне керівництво перебрав на себе курінний Михайло Гальо ― «Коник». Увечері 6 січня він виступив перед вишикуваними і готовими до бою повстанцями. «У цей Святвечір, ― згадує його слова учасник бою Михайло Озимко, ― наша мета — піти у відплатну акцію проти Бірчі, щоб знищити це вороже кубло, яке палить українські села (показує в сторону присілка Ропа, де догоряла решта хат), вбиває невинних людей, старців, жінок і дітей та не дає спокійно відсвяткувати навіть того Святвечора. За ті всі кривди, за пролиту українську кров,