Володимир Михайлович В'ятрович - За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

його думку, волинські події 1943 р. за рівнем жорстокості «не мають аналогів в історії світу».

За результатами тривалих обговорень (вони закінчувалися пізно ввечері), єдиною суттєвою зміною до проекту Міхала Дворчика, який став основним, стала зміна хронології — у попередній версії «злочин геноциду, організованого ОУН—УПА», охоплював всю Другу світову війну (з 1939 до 1945 рр.), в остаточній же його звузили до 1943—1945 рр.

Урешті 22 липня відбулося голосування у Сеймі, постанову «Про вшанування жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої в 1943—1945 рр.» підтримали 432 депутати, 10 з них утрималося, при цьому жоден не проголосував проти.

Згідно з текстом цього акту, винними у злочинах називають «цивільні структури Організації Українських Націоналістів, збройні формування Української Повстанської Армії, дивізію СС «Галичина», а також інші українські формування, що співпрацювали з німцями». Тобто бачимо розширення переліку винуватців порівняно з попередніми політичними рішеннями, причому воно зроблено таким чином, аби поставити в один ряд структури українського визвольного руху (ОУН та УПА) й колабораціоністські формування (дивізія СС «Галичина» та ін.). Цей прийом змішування УПА, дивізії та інших німецьких формувань, у складі яких були українці, постійно використовує російська пропаганда з метою дискредитації українських повстанців, подання їх як прислужників нацистів.

Ще одним новим аспектом постанови є кількість жертв, адже йдеться про понад 100 тисяч убитих. Нарівні із засудженням українських повстанців польські політики вирішили віддати належну шану «воякам Армії Крайової, кресової самооборони, Батальйонів хлопських, які вступили в героїчну боротьбу заради захисту цивільного польського населення». Про злочини, вчинені учасниками цих формувань щодо українського цивільного населення, тут немає ані слова.

І врешті, головним моментом нового законодавчого акту стало встановлення 11 липня «Днем пам’яті поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН—УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Тож ця тема тепер щорічно актуалізовуватиметься на найвищому державному рівні офіційними пам’ятними заходами. «Волинь—43» поступово утверджується в суспільній свідомості як чи не найголовніша сторінка польської історії Другої світової війни. Не через значущість і трагічність реальних історичних подій, що лягли в її основу, не через прагнення вшанувати тисячі жертв польсько-українського конфлікту, а тому, що «Волинь—43» завдяки її відносній новизні та розкрученості медіа є значно кращим джерелом політичних дивідендів, ніж поминання мільйонів поляків, убитих нацистським чи комуністичним режимом.

Ухвалення постанови польським Сеймом викликало негативну реакцію в більшості українських політиків, включно з президентом Петром Порошенком. Українці закидали своїм польським колегам, що таким чином вони фактично перекреслили важкі зусилля, яких докладали представники обох країн протягом останніх двох десятиліть для подолання конфліктів минулого. Найчастіше звучала теза, що таким чином депутати Сейму зіграли на користь російській владі.

І справді, російські медіа масово поширювали новину про польську постанову. Через тиждень після її ухвалення, 27 липня, група депутатів Державної Думи Росії від Комуністичної партії на чолі з Сєргєєм Обуховим заявили, що запропонують парламенту прийняти заяву про «визнання геноцидом злочинів, здійснених українськими націоналістами стосовно польського населення впродовж 1942—1945 рр.». «Державна дума Федеральних Зборів Російської Федерації, — читаємо в проекті документа, — висловлює щирі співчуття польському народові у зв’язку з національною трагедією і глибоку солідарність із Сеймом Республіки Польща в питанні визнання злочинів українських націо­налістів на території Волині геноцидом. Ця заява Державної думи має за мету відстояти правду про Велику Вітчизняну (Другу світову) війну, її героїв і жертв».

Знову, як і понад сімдесят років тому, суперечками між українцями та поляками намагається скористатися третя сторона, яка активно діє за лаштунками «Волині». І знову третя сторона та сама — Росія. І так само як тоді, саме вона насправді є головною загрозою сьогодні і для України, і для Польщі. Тому сьогодні як ніколи потрібна співпраця між громадянами наших країн, щоб описана в цій книзі війна справді стала останньою польсько-українською. Останньою не в значенні найближчою до нас, а тією, після якої не буде іншої.

Примітки

1

Карл Філіп Ґотліб фон Клаузевіц (1780—1831) — прусський генерал, військовий реформатор і теоретик. Відомий завдяки незавершеній праці «Про Війну» (нім. Vom Kriege), присвяченій теорії війни. (Тут і далі примітки ред., якщо не вказано інше.)

2

Галлер Юзеф (1873—1960) — польський воєначальник, генерал. Під час Першої світової війни — комісар Польського легіону, який в австрійській армії воював у Галичині й на Буковині. Командував сформованою за підтримки Антанти польською армією, яка здійснила військову інтервенцію стосовно ЗУНР, завдала поразки УГА й змусила її відійти за річку Збруч, хоча первинним її завданням була боротьба на польсько-більшовицькому фронті.

3

адміністративні одиниці. — В. В.

4

польських урядовців

5

в офіційній мові польської влади дедалі частіше використовували слово «русин» на означення українців. — В. В.

6

польський воєвода на Волині, один з активних речників польсько-українського порозуміння. ― В. В.

7

прикордонної сторожі Польщі. ― В. В.

8

німцями. ― В. В.

9

під німецькою окупацією опинилися терени Підляшшя, Холмщини, Надсяння та Лемківщини. — В. В.

10

«Геть німців і Україну». ― В. В.

11

з сіл Люблинець Великий та Люблинець Малий. — В. В.

12

ідеться про Леона Лапінського. — В. В.

13

Ян Туровський, який був особисто знайомий із Лапінським під час навчання у вчительській семінарії. — В. В.

14

бунт. — В. В.

15

на його основі згодом постала перша сотня УПА. — В. В.

16

Українського штабу партизанського руху ― В. В.

17

Микола Лебедь

18

Дмитром Клячківським. ― В. В.

19

Олександром Луцьким. ― В. В.

20

із цього свідчення незрозуміло, структура ОУН якого рівня видала цю вказівку. — В. В.

21

червня. — В. В.

22

державної величі. — В. В.

23

1943. — В. В.

24

антипольських. ― В. В.

25

перевіряють документи. — В. В.

26

Миколою Лебедем. — В. В.

27

«хлопці-сокирники рубають». ― В. В.

28

Заморочення. — В. В.

29

можливо, Гута Степанська. — В. В.

30

перекладачі. — В. В.

31

помилково. — В. В.

32

збройне формування польського підпілля. ― В. В.

33

назви сіл перекручені звітодавцем. — В. В.

34

виділення моє. ― В. В.

35

переговорів. — Ред.

36

Ластовецький Андрій (1902—1943) — професор, викладач фізики у Львівському університеті, дійсний член Наукового товариства імені Т. Шевченка. — В. В.

37

Перекірка

38

українців. ― В. В.

39

вбили кожну десяту. — В. В.

40

учасники українського комуністичного підпілля. — В. В.

41

Львова. — В. В.

42

відплатну. — В. В.

43

польського підпілля. ― В. В.

44

1944. — В. В.

45

інше псевдо Вільгельма Цвьока ― «Твардого». ― В. В.

46

1945. ― В. В.

47

садиба, дім католицького священика. — Ред.

48

справжнє прізвище Котвіцький, командир польської збройної групи. ― В. В.

49

Мечислава Паздерського, одного з командирів загону. ― В. В.

50

поляки. ― В. В.

51

нрзб.

52

про загальне винищення поляків. — В. В.