Стівен Кінг - Чорний дім

приїздив сюди з Лос-Анджелеса. Уже через два тижні чоловіка на ім’я Торнберґ Кіндерлінґ повезли в наручниках до Лос-Анджелеса. Оскільки я вже знаю цю місцевість і працював зі співробітниками цих правоохоронних органів, головне управління поліції направило мене сюди, щоб допомогти розслідувати справу Рибака. — Він опускає погляд, щоб подивитися, чи посміхається Боббі Дюлак, слухаючи таку маячню, проте той сидить за столом непорушно. — Ваш друг Тайлер Маршалл був з вами до того, як зник сьогодні вранці. Чи викрав його Рибак? Ненавиджу це казати, але думаю, що так і є. Можливо, ми повернемо Тайлера, можливо, ні, але я вирішив зупинити Рибака, тому ви маєте розповісти мені все, що сталося, до найдрібніших деталей. Ви маєте бути зі мною абсолютно чесними, тому що, якщо ви збрешете або щось приховаєте, вас можуть звинуватити в перешкоджанні здійснення правосуддя, а це справді серйозний злочин. Офіцере Дюлак, який мінімальний строк за скоєння злочину у Вісконсині?

— П’ять років, я впевнений, — каже Боббі Дюлак.

Еббі Векслер покусує внутрішній бік щоки; Ронні Мецгер відводить погляд і похмуро дивиться на стіл; Тіджей Реннікер тупо споглядає у вузьке вікно.

Джек сідає поруч із Боббі Дюлаком:

— До речі, це я сьогодні вранці їхав за кермом пікапа, коли один із вас показав мені палець. Не можу сказати, що дуже радий знову вас бачити.

Дві голови повертаються в бік Еббі, який страшенно мружиться, вигадуючи, як вирішити цю нову проблему.

— Я цього не робив, можливо, вам здалося.

— Ти брешеш, а ми ще навіть не починали говорити про Тайлера Маршалла. Я даю тобі ще один шанс. Кажи мені правду.

Еббі самовдоволено посміхається:

— Я не показую фак незнайомим людям.

— Підведися, — каже Джек.

Еббі дивиться навколо, але його друзі не зустрічаються з ним поглядом. Він відсовує крісло й невпевнено підводиться.

— Офіцере Дюлак, — каже Джек, — виведіть цього хлопця і потримайте його там.

Боббі Дюлак виконує свою роль ідеально. Він підводиться зі стільця, прямує до Еббі, не зводячи з нього очей. Він нагадує пантеру на шляху до розкішної трапези. Еббі Векслер відстрибує назад і намагається зупинити зведену долоню Боббі.

— Ні, не треба, вибачте, гаразд, так, я показував.

— Надто пізно, — каже Джек.

Він спостерігає, як Боббі хапає хлопця за лікті й веде до дверей. Червоний і спітнілий Еббі намагається щосили впиратися ногами, проте його руки стиснені, тому він змушений нахилитися вперед. Він видирається, скавучить і плаче. Боббі Дюлак відчиняє двері й витягує його в похмурий коридор. Двері захряскаються, таким чином відсікаючи крик страху. Двоє хлопців, що залишилися, побіліли, як молоко, вони, здається, завмерли.

— Не хвилюйтеся за нього, — каже Джек. — З ним усе буде гаразд. Через п’ятнадцять-двадцять хвилин ви всі підете додому. Просто я не думаю, що є про що говорити з тим, хто бреше, і це все. Запам’ятайте: навіть найгірший коп знає, коли йому брешуть, а я чудовий коп. Отже, що ми зараз робимо. Ми поговоримо про те, що сталося сьогодні вранці, про те, що робив Тайлер, як ви залишили його, де ви були, що ви робили, потім — чи нікого не бачили і таке інше. — Він відкидається на спинку стільця та кладе руки на стіл. — Продовжуйте, розповідайте, як усе було.

Ронні й Тіджей дивляться один на одного. Тіджей кладе вказівний палець правої руки до рота і передніми зубами починає гризти ніготь.

— Еббі показав вам палець, — каже Ронні.

— Серйозно? Що далі?

— Е-е, Тай сказав, що йому треба кудись поїхати.

— Треба кудись поїхати, — приєднується Тіджей.

— Де ви на той час були?

— Е-е… біля гамазину «Асортимент».

— Магазину, — каже Тіджей. — Не гамазин, недоріко, а ма-га-зин.

— І?

— І Тай сказав… — Ронні дивиться на Тіджея. — Він сказав, що йому треба кудись поїхати.

— Куди він поїхав, на схід чи захід?

Хлопці реагують на це запитання, неначе воно прозвучало іноземною мовою. Вони збентежено мовчать.

— До річки чи від річки?

Вони знову глянули один на одного. Питання звучало англійською, але відповісти вони не можуть. Нарешті Ронні каже:

— Я не знаю.

— А як щодо тебе, Тіджею? Ти знаєш?

Тіджей хитає головою.

— Добре. Це чесно. Ви не знаєте, тому що він вас не покидав, чи не так? І насправді, він не казав, що йому треба кудись поїхати, правда? Можу заприсягтися, це вигадав Еббі.

Тіджей крутится, а Ронні з трепетом і подивом пильно дивиться на Джека як на Шерлока Холмса.

— Пам’ятаєте, я проїхав повз вас своїм пікапом? — Вони кивають в унісон. — Тайлер був із вами. — Вони знову кивають. — Ви вже з’їхали з тротуару, що йде повз магазин «Асортимент», ви поїхали на схід по Чейз-стрит — у протилежний від річки бік. Мені було видно вас у дзеркалі заднього огляду. Еббі крутив педалі дуже швидко. Ви обоє майже наздогнали його. Тайлер був менший за вас, тому залишився позаду. Тож я знаю, що він не поїхав сам. Просто він не міг вас наздогнати.

Ронні Мецгер голосить:

— Він залишився, залишився позаду, а Бирак вийшов і схопив його. — Він миттєво заливається слізьми.

Джек нахиляється вперед.

— Ти бачив, як це сталося? Чи хто-небудь із вас бачив?

— Нє-є-є-є-а-а. — Ронні схлипує.

Тіджей повільно похитує головою.

— Ви не бачили, щоб хтось говорив із Тайєм, чи щоб зупинялось якесь авто, чи щось таке?

Хлопці майже водночас незв’язно бурмочуть одне й те саме, переконуючи, що вони нічого не бачили.

— Коли ви зрозуміли, що він зник?

Тіджей роззявляє рот, а тоді стуляє його. Ронні каже:

— Після того як купили «Сліпер». — Він морщить чоло, намагаючись пригадати, Тіджей підтверджує його слова кивком.

Ще два запитання — і стає зрозуміло, що в «7-11» вони купили «Сліпер», а також картки «Меджик» і що минуло не більше кількох хвилин, перш ніж вони помітили відсутність Тайлера.

— Еббі сказав, що Тайлер купить нам іще картки, — додає послужливий Ронні.

Вони саме підійшли до того моменту, на який чекав Джек. Хай би яким був секрет, він, очевидно, стосується того, що відбувалось по тому, як хлопці вийшли із «7-11» і побачили, що Тайлер досі не приєднався до них. І це секрет, який стосувався лише Тіджея. Коли вони згадали про «Сліпер» і