Владислав Дніпровський - Як я провів літо, Владислав Дніпровський

Така бійня. Скільки там тіл? Десятка два? Заради чого ці молоді хлопці та дівчата загинули? Чому вони не підготувалися краще? Чому не привели більше людей? Чому все сталося так? Здається, я розумію, у чому справа.

Назустріч вийшов капітан. Очевидно, він мене помітив раніше з вікна. Обличчя в нього було виснажене, одяг рваний і заляпаний у крові. Невже цей товстун також приймав участь у бою?

— Ви отримали, що хотіли? — запитав я і озирнувся на тіла загиблих.

— Зараз не час для сарказму, — гримнув Іван Петрович. — Зараз треба вшанувати загиблих і перевозити тебе сюди, подалі від мисливців.

— То он як? І що я тут буду робити? Плясати далі під вашу дудку? — розлютився я. — Гарно ви все продумали. Це ви вмієте — брехати, маніпулювати і розпоряджатися долею людей, немов фігурами в шахах. А хочете, скажу, що ви не вмієте і не зможете ніколи?! Хочете?!

— Чаклувати, як та потвора? — виплюнув зі злістю капітан, нарешті я побачив його справжні емоції.

— Це так, — кивнув я. — Але є ще дещо. Ви ніколи не зрозумієте світ магії, хоча ви туди старанно прагнете влізти. Але раз у раз всі ваші відпрацьовані схеми дають збої при зустрічі з тим, що ви осягнути не здатні.

— Це ти про що? — здивовано видихнув товстун.

— Ви зробили з мене наживку для різних потвор, але не здатні були мене прикрити. Скільки разів я сам викручувався з проблем, які ви мені створили? А ви просто не могли захистити життя того, кого задіяли у своїх схемах. Не тому, що не хотіли. Не могли. Бо не розуміли. — я почав виказувати йому все, що накипіло за всі ці дні, голос потроху здіймався на крик, але мене вже понесло. — Потім ви влізли в цю історію з архімагом. Ви самі впустили його сюди, бо не розуміли його сили і переоцінили свої. Я вас попереджував, що підготуватися треба максимально. Максимально — це не півсотні спецпризначенців, а мінімум військовий батальйон з важкою технікою. Де він?! Де батальйон?! У вас тут сховище могутніх артефактів, невже жоден з них не згодився для того, щоб використати його проти архимага? Чому ви не використали нічого?!

— Батальйон мені не виділили, — пробурмотів капітан. — А артефакти зберігаються під опис. Дозвіл на використання можуть видати лише зверху.

— От про те я й кажу, — гірко видихнув я. — Ви погано розумієте магічний світ. А керують вами ті, хто взагалі нічого не розуміє. Для них чаклун — це гадалка з телевізійного шоу, а дохлий монстр з кулею в голові, якого ви їм продемонструєте, не надасть ніякого уявлення про ту небезпеку і силу, яку він несе коли живий. І, як результат - агент сам, майже без прикриття, справляється з небезпекою, а у вас з'явилося два десятки молодих хлопців і дівчат, родичам яких вам доведеться вручати похоронки.

Іван Петрович похмуро дивився на мене. Насправді, мені було навіть трохи його шкода. Він реально старався і має великий талант до таких справ. Але це не так працює, я це вже зрозумів.

— Я не буду тут ходити строєм і звітувати перед якимись поважними дядьками, як би ви там не старалися. Без вас шансів вижити у мене не менше, якщо не більше. Тому вважаю, що ми одне одному більше нічого не винні, і подальша наша співпраця не має потенціалу. Бувайте здорові.

Я різко розвернувся і пішов геть. Погляд заволокло якимось туманом, загиблі бійці не йшли в мене з голови. Чи міг я щось зробити, щоб вони вижили? Мабуть, що ні. Головне — більше не зв'язуватися зі структурами, для яких люди — витратний матеріал.

Знайомі вулиці Києва зустріли мене сонечком і усміхненими перехожими. Ніхто й не підозрював, яка трагедія сталася всього за кілька кроків від них. Щасливі люди.

З офісу нотаріуса виходили чоловіки в однакових чорних костюмах з краватками. Вони здивовано чухали потилиці, діставали пістолети, торохтіли в дзвін і перелазили через зламані ворота в арку переходу. Виходить, Гриша не збрехав. Що ж, хоча б тут мені вдалося когось врятувати. А мені, мабуть, час і додому.