Остап Соколюк - Самсара УкраЇни, Остап Соколюк
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ВІД ПУСТОТИ
Мати каже, що я — її м’ятежний син — зовсім замучив себе. Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини і тихо кладу на свої груди. Мої думки — до неможливості натягнутий дріт.
День і ніч я пропадаю в «чека». Помешкання наше — фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки, портрети княжої фамілії — все це дивиться на нас із кожного закутку.
Мої товариші сидять за широким, чорним столом. Світ запав у тишу. Лише дальній вокзальний ріжок телефонного апарату знову тягне свою печальну, тривожну мелодію.
Чорний трибунал у повному складі: доктор Тагабат, Андрюша і дегенерат. Я:
— Увага! На порядку денному діло крамаря ікс!
Канделябр на дві свічі тускло горить. Я:
— Діло все. Докторе Тагабате, як ви гадаєте?
Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю в чому справа. Доктор динамічно:
— Розстрілять!
Андрюша трохи перелякано дивиться на Тагабата й мнеться. Нарешті, тремтячим голосом каже:
— Я з вами, докторе, не згодний.
— Ви зі мною не згодні? — і грохот хриплого реготу покотився в темні княжі покої.
І в той же момент раптом переді мною підводиться образ моєї матері. «Розстрілять?» — вона тихо зажурено дивиться на мене.
Тоді проноситься переді мною темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час.
«Але який вихід, мамо? Я думаю так треба…»
Мене бере розпука. Тануть свічі. До розстрілу — присуджено.
— Хто на черзі?
У кімнату заводять групу черниць. За вікном бухкають гармати. Потрібно спішити! Я рішуче повертаюсь і хочу сказати:
— Роз-стрі-лять!
Але обертаюсь і бачу — прямо переді мною стоїть моя мати. Що це? Галюцинація?
— Ти?
І чую із натовпу жінок зажурене:
— Сину! Мій м’ятежний сину!
Я розумію, що ось-ось упаду. Мені погано, блідну, хапаюсь рукою за крісло. Але доктор Тагабат уже кричить:
— У підвал. Усіх!
Тануть свічі… Росте передгроззя.
В обід приходить Андрюша й похмуро кидає:
— Слухай, дозволь її випустити.
Я:
— Кого?
— Твою матір?
Я мовчу. Я — її м’ятежний син — зовсім замучив себе. За вікном бухкають гармати. Скільки на моїй совісті? Шість сотень? Шість тисяч? І знову переді мною темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час.
— Розстріляти! Усіх!
Я — романтика…
Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х та 30-х років XX ст. в Українській СРР, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру та яке було знищене під час великого терору.
Початок масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли відбулись арешти Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового. Кульмінацією дій радянської влади стали масові розстріли. Так у 1937 році було страчено велику групу в’язнів, серед яких були: Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Марко Вороний, Михайло Яловий та багато інших. За деякими даними, кількість убитих українців — 30 тисяч осіб.
Найлегше визначити кількість убитих письменників: у 1930 році їх друкувалось 259, а після 1938 — залишилось 36…
Історичні дані
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Самсара УкраЇни, Остап Соколюк», після закриття браузера.
