Остап Соколюк - Самсара УкраЇни, Остап Соколюк

ЕПІЗОД 41: РОЗДІЛ ІV. У ПОШУКАХ ДОМУ

Від Буревія

По ночах у своїх снах я гуляю величним містом. Воно простягається у всі боки безмежністю, піднімається по пагорбах і лине через мости, виходить у море портовими причалами, ховається підвалами у глибину землі. Це місто тягнеться у минулі і майбутні століття. Через його вулиці можна потрапити у старовинний Лондон, середньовічні замки, та, водночас, зустріти роботів.

Я йду цим містом і просто вражаюсь тому, що бачу. Безліч таємничих людей проходять повз мене. Інколи вони спиняються, щоб розповісти свою історію, але я нічого не запам’ятовую. Хоча прекрасно їх розумію. Немов кожна історія — близька мені. Немов кожна історія — далека мені.

Для чого я тут? У чому сенс цієї мандрівки?

Ти ставиш хороші запитання, друже Буревіє. Але нумо по черзі.

Для чого я тут?

Тобі потрібні відповіді. Ти шукаєш того, хто їх знає.

Тут є той, хто може мені відповісти?

Є.

Хто це?

Наприклад, Олаф. Адміністратор готелю Рубікон.

Я можу знайти тут цей готель?

Звісно. Ти можеш знайти все, що захочеш тут.

Як мені його знайти?

Дуже просто. Як і все інше.

Не смішно. Можна конкретніше?

Просто сфокусуйся. Зосередься на тому, що шукаєш.

Так уже краще. А хто ти? Якийсь бог?

Я? Я емісар сновидінь.

По ночах у своїх снах я знову і нову повертаюсь у це величне місто. І воно чомусь мені таке цікаве, адже...

За кожними дверима ховається — казка.

Раптом на одній із вулиць я знаходжу готель. Старовинна, дерев’яна вивіска вказує на його назву. Рубікон. І у мене йдуть мурашки по шкірі. Я заходжу всередину. Лунає класична музика, м'яко світять лампи, брунатний килим веде мене серед антикварної обстави аж до крісла, де сидить Олаф із книгою у руках.

Він флегматично підводить погляд.

— Пане Буревій, радий вас бачити, — промовляє Олаф.

Старий чоловік відкладає книгу, піднімається і подає мені руку. Я тисну її. Його рухи елегантні і виважені.

— Вітаю, пане Олафе.

— Ви присядете?

— Думаю, що маю поспішати.

— На жаль...

— Мені підказали, що у вас я можу знайти відповіді на деякі свої питання.

Олаф підвів брови і скрадливо усміхнувся:

— Підказали? Що ж, Голос Емісара не завжди дає хороші поради. Він же не з нашого світу, ви знаєте, мабуть?

Я розгубився, але вирішив не вдаватись у подробиці:

— То ви можете мені підказати?.. Що ми із Самсою повинні зробити, щоб... врятувати наш світ?

— Ви із Самсою, кажеш? — промовив замислено Олаф і повернувся назад у крісло.

Він знову взяв до рук свою книгу, приклав руку до підборіддя, а потім продовжив:

— Ви знайшли Дім?

— Так. Гірський будиночок серед зими? Ми знайшли його. Що далі?

І кого ви там знайшли?

— Нікого. Він був порожній.

— Порожній будиночок серед зимової казки?

— Так.

Олаф замахав рукою.

— Ні, ні. Дім не такий. Він не схожий на будиночок із ваших мрій, — адміністратор, а, можливо, власник готелю Рубікон знову відкрив книгу і почав начебто читати із неї. — Принаймні, не з дорослих мрій. Пане Буревій, якби ви мали завдання змінити історію людства, то де би ви шукали таку можливість?

— Я без поняття. Зробив би революцію. Змінив владу.

— Ні. Це те саме, що пересадити дерево у інше місце. А вам потрібно змінити його серцевину. Змінити код людства.

— Змінити код? Добре, як його змінити?

— У тому Домі. Ви обов'язково зрозумієте, що це він, бо його не сплутати ні з чим іншим... Всередині нього є таємне місце. Я не був там ніколи, але вам підкажуть. Знайдіть те місце і змініть код людства. Інакше катастрофи не уникнути.

І він раптово захлопнув книгу. Від цього мій сон зненацька почав стискатись. Все довкола згорталось і засмоктувалось у одну точку. І я разом зі всім, немов під дією гравітації чорної діри, почав викривлятись. Опиратись було не сила.

— І пам'ятайте — дім вашої мрії не захоче вас відпустити. Він прагне прив'язати вас. Обіцяючи солодке життя. А що найсолодше у світі, ви уже знаєте, правда?

Ще один хлопок раптом пробудив мене, і, здригнувшись, я розплющив очі.

Переводячи подих, немов після пробіжки, я озирнувся по боках. Я лежав у тому прекрасному домі, що був серед гір. За вікном йшов лапатий сніг, у кімнаті було тепло, а не столі у вазі стояли розкішні квіти. Звідки вони взялись??

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍