Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

тобто риб. Добре, що Персі нічого не сказав. Інакше довелось би червоніти, він усе ж таки син морського бога.

— Одне слово, — продовжив Френк, — осетри тягнули нас довго. Ми з Хейзел спали по черзі. А потім зайшли в цю ріку...

— Вілламетт, — додала Хейзел.

— Так. Після цього човен, так би мовити, узяв кермо на себе і самотужки доставив нас сюди. Добре спалося?

Поки «Пакс» плив на південь, Персі розповів друзям про свої сни. Він намагався зосереджувати увагу на хорошому: воєнний корабель міг уже бути на шляху до табору. Друг-циклоп і велетенська собака шукали його. Він не став згадувати Геїні слова: «Твої друзі помруть».

Коли Персі розповів про римський табір на кризі, Хейзел наче занепокоїлась.

— Отже, Алкіоней на льодовику, — промовила вона. — Не дуже це звужує рамки пошуку. На Алясці таких сотні.

Персі кивнув.

— Може, цей провидець Фіней розповість, який саме нам потрібен.

Човен самотужки пришвартувався до причалу. Троє напівбогів витріщились на сірі будівлі південного Портленда.

Френк витер з волосся краплі дощу.

— Отже, нам доведеться шукати сліпця під дощем, — промовив Френк. — Класно.

XXVI Персі

Це виявилось не так важко, як вони думали.

Допомогли крики і бензокоса.

Серед табірних припасів у кожного були легкі непромокальні куртки. Друзі вкрились ними від холодного дощу й попрямували майже порожніми вулицями. Цього разу Персі здогадався захопити із собою більшість припасів із човна. Він навіть набив кишені макробіотичним м’ясом, на випадок, якщо з’явиться потреба погрозити ще якимось косаткам.

Вони зустріли на вулиці кількох велосипедистів та трьох-чотирьох безхатьків, які купчились біля дверей, інші портлендці воліли залишатися у таку погоду вдома.

Поки друзі човгали по вулиці Глісана, Персі жадібно спостерігав за людьми в кав’ярнях, які ласували кавою та тістечками. Він тільки-но збирався запропонувати зупинитись на сніданок, коли почув галас: «ГА! НАЧУВАЙТЕСЬ, ТУПІ КУРКИ!», услід за яким пролунали рев невеликого двигуна і численні «кудкудав».

Персі глянув на друзів:

— Гадаєте?..

— Цілком можливо, — погодився Френк.

Вони побігли на звуки.

За наступним поворотом розташовувалася простора автомобільна стоянка з тротуарами, обсадженими деревами, та рядками забігайлівок на колесах, з усіх чотирьох боків звернутих до проїжджої частини вулиці. Персі й раніше бачив забігайлівки на колесах, але вперше так багато в одному місці. Деякі були звичайними металевими коробками з навісами і стойками для подачі. Інші вирізнялися велетенськими плакатами, барвистими дошками меню, столиками, як у вуличних кав’ярнях. Одні блакитні, другі пурпурові, треті в горошок. Хтось рекламував корейсько-бразильські тако, що здавалися вигадкою якогось шаленого вченого з таємної військової лабораторії. Хтось пропонував суші на вертелі. А хтось продавав бутерброди з морозивом у фритюрі. Запах був приголомшливим — водночас готували безліч різних кухонь.

Живіт Персі загурчав. Більшість забігайлівок були відчинені, але навколо майже нікого не було. Можна придбати все, що заманеться! Бутерброди з морозивом у фритюрі? Ох, матінко, це звучало значно краще за паростки пшениці.

На жаль, тут не тільки готували їжу. У центрі стоянки, за фургонами, бігав старий у халаті з бензокосою в руках. Він кричав на зграю крилатих жіночок, які намагались вкрасти їжу з його столу.

— Гарпії, — промовила Хейзел. — Що означає...

— Це Фіней, — здогадався Френк.

Вони перебігли вулицю й протиснулись між корейсько-бразильським візком та продавцем китайських буріто.

Позаду забігайлівки виглядали навіть близько не так апетитно, як попереду. Усюди лежали стопки пластикових відер, стояли переповнені сміттєві баки, а на мотузках для білизни висіли мокрі фартухи та рушники. Сама стоянка була непримітним прямокутником потрісканого асфальту, з якого там і сям стирчав бур’ян. У центрі стояв стіл, завалений їжею з різних фургонів.

Тип у халаті був старим, товстим і майже лисим, якщо не брати до уваги вінець ріденького сивого волосся. Його чоло вкривали шрами, а халат був забризканий кетчупом. Чоловік, спотикаючись, бігав туди-сюди в пухнастих рожевих капцях-кроленятах і відмахувався бензокосою від півдюжини гарпій, які кружляли над його столом.

Старий безперечно був сліпим. Про це свідчили його молочно-білі очі й те, що він весь час промахувався. І все ж йому досить непогано вдавалося відганяти гарпій від столу.

— Геть, брудні курки! — заволав він.

Персі не знав чому, але йому вважалося, що гарпії мають бути пухкими. Ці ж виглядали так, наче їх морили голодом. Очі та щоки на їхніх людських обличчях були запалими. Оперення злазило зі шкіри, а на кінчиках крил виднілися крихітні зморщені ручки. Замість одягу на гарпіях були рвані мішки. Коли вони кидались на їжу, то здавались швидше у розпачі, ніж у гніві. Персі було, їх шкода.

БРРРР! Старий змахнув бензокосою і зачепив крило гарпії. Та скрикнула від болю й полетіла геть, лишаючи за собою жовте пір’я.

Одна з гарпій кружляла вище за решту. Вона була молодшою і меншою за своїх сестер а мала яскраво-червоне пір’я. Гарпія терпляче чекала слушної нагоди і, коли старий відвернувся, відчайдушно ринула до столу. Їй удалось схопити кігтями буріто, але перш ніж вона втекла, старий махнув бензокосою і ляснув її по спині з такою силою, що Персі аж зморщився. Гарпія вискнула, впустила буріто та полетіла геть.

— Агов, припиніть! — крикнув Персі.

Гарпії вирішили, що він звертається до них. Вони глянули на трійцю напівбогів і миттю кинулись навтіки. Більшість розлетілася по деревах і вмостилася на гілки. Їхні голодні очі не відривались від столу. Гарпія з червоним оперенням і пораненою спиною попрямувала далі до вулиці Глісана і незабаром зникла з виду.

— Га! — переможно заволав сліпець і вимкнув бензокосу. З порожнім поглядом він посміхнувся в напрямку Персі. — Дякую, незнайомцю! Дуже вдячний за допомогу.

Персі проковтнув злобу. Він не збирався допомагати старому, але пам’ятав, що їм потрібна від нього інформація.

— Е-е... нема за що. — Персі підійшов до старого, не відводячи погляду від бензокоси. — Я — Персі Джексон. А це...

— Напівбоги! — скрикнув старий. — Будь-де впізнаю запах напівбога.

Хейзел насупила брови.

— У нас такий, неприємний запах?

Старий розсміявся.

— Авжеж ні, люба моя. Але ти не повіриш, наскільки загострюються інші відчуття,