Деріка Лонг - Тінь серед світла, Деріка Лонг

У тій тиші, що огортала їхній прихисток, Оксана, Мирослав, Андрій і Влад сиділи за столом, зосереджено обговорюючи наступні кроки. Це був час вирішальних рішень, і кожен із них розумів: шлях, яким вони вирушать, буде важким і небезпечним. Але іншого вибору не було. Соколов мав заплатити за все, що він зробив.

Оксана сиділа поруч із Мирославом, його рука лежала на її, і вона відчувала, як його емоції, невисловлені, але дуже сильні, відгукуються в її серці. Вони мали бути на одній хвилі. Всі разом — як команда, яка протистоїть самому пеклу.

— Нам потрібно діяти обережно, — сказав Влад, порушуючи мовчання. Він був схильний до тактичного мислення, і навіть зараз, у такий вирішальний момент, його очі залишалися холодними й пронизливими. — Соколов не просто маніпулює людьми, він створює цілі мережі. Він має контакти в кожному місті, і якщо ми не будемо обережні, нас можуть швидко виявити.

Оксана кивнула, розуміючи серйозність ситуації. Вона, хоч і була готова до боротьби, але усвідомлювала, що за кожним їхнім кроком можуть стояти непередбачувані наслідки. Це була не просто війна — це був бій за їхнє життя.

Мирослав, який сидів поряд із нею, взяв слово. Його обличчя було спокійним, але з кожним словом він все більше розкривав глибину своєї ненависті до Соколова.

— Я був як маріонетка в руках Соколова. Він маніпулював мною, переконував, що не маю іншого виходу, що тільки його план — це моя єдина можливість для виживання. — Мирослав зітхнув, його голос злегка тремтів, хоч він намагався стриматися. — Всі ці роки він тримав мене в своїх ланцюгах, змушував брати участь у темних справах, у яких я навіть не хотів бути. Він обіцяв мені захист, а насправді лише використовував мене.

Оксана поклала руку йому на плече, її погляд був співчутливим, але в її очах горіло бажання справедливості.

— Ти не винен у цьому, Мирославе, — сказала вона, її голос був м'яким, але твердішим, ніж коли-небудь. — Він просто обрав тебе як свою жертву, і тепер, коли ти звільнився, ми маємо зупинити його разом. Це твоя можливість помститися.

Мирослав глибоко вдихнув і зустрів її погляд, в його очах був глибокий біль, але і рішучість.

— Я знаю. Тому я готовий йти до кінця, — відповів він, погляд його став більш твердим. — Ми не можемо залишити його безкарним. Соколов повинен заплатити.

Андрій, який сидів на протилежному боці столу, слухав уважно, інколи кидаючи погляд на своїх друзів. Він був відомий своїм прагматизмом, і зараз він знав, що їхня мета повинна бути чітко визначена, щоб не йти на поводу в емоцій.

— І як саме ми це зробимо? — запитав він, дивлячись на всіх. — Соколов має потужні зв'язки. Нам не просто взяти і помститися, як би сильно ми цього не бажали. Потрібно добре продумати план, інакше він зробить так, що ми опинимося в пастці.

Оксана схилилася вперед, серйозно подумавши, а потім заговорила з рішучістю в голосі.

— Ми повинні атакувати його з усіх фронтів, покроково. Найкращий спосіб — це змусити його впертися в стіну, де він не зможе маніпулювати ситуацією. Спершу треба зламати його фінансові структури, поставити під сумнів його зв'язки в бізнесі. Тільки після цього ми зможемо підійти ближче, не даючи йому можливості втекти.

Влад підтримав її ідею.

— Я займусь документами, фінансовими зв'язками, — сказав він. — І нам потрібно використати всі можливі лазівки в законі. Якщо ми зламаємо його бізнес, його вплив стане значно слабшим.

Мирослав подивився на них, його погляд був все ще сповнений болю, але й сили.

— Я піду туди, де він найбільш уразливий, — сказав він. — Ми повинні вивести його на чисту воду перед тими, хто з ним працює. Коли він втратить підтримку, йому буде важко тримати все під контролем.

Оксана кивнула, розуміючи, що саме це і потрібно. Вони з Мирославом мали доступ до багатьох його старих контактів, а також могли використати їхні слабкості. Зламаючи його бізнес-імперію, вони поступово створювали для нього пастку.

— Це може бути важко, — зауважив Андрій. — Але якщо ми будемо діяти швидко, то зможемо його обдурити. Соколов не чекає такої атаки.

Мирослав подивився на Оксану і взяв її руку, стиснувши її з усією силою, яку мав.

— Ти була моїм рятунком, Оксано, — сказав він, його голос тремтів від почуттів. — Тепер ми разом заберемо все, що він має. Ми йдемо до кінця, будь що.

Оксана відповіла йому усмішкою, але в її очах була твердість.

— Ми зробимо це. Тільки разом.

Так вони і вирішили. Щоб помститися Соколову, Оксані, Мирославу, Андрію та Владу доведеться діяти скоординовано та швидко, використовуючи кожен шанс, який тільки можуть знайти. Вони знали, що це може бути останній шанс зупинити цю людину, що принесе їм спокій, а можливо і справедливість для всіх, хто постраждав через його дії.

Тепер, коли вони всі були разом, було ясно одне — їхній шлях веде до боротьби, і вони готові йти до кінця.