Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук - Ніколи разом, Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук

Бачачи їх, Давид моргав мені, і ми заспокоювались, читаючи вголос теореми та різні матеріали з конспектів. Через що ті “шпигуни” йшли собі сумні на перший поверх. Та невдовзі знов поверталися, аби продовжити свою справу. 

Потроху день добігав кінця, і ми вже хотіли собі йти, але тут з'явився няньо Давида. Тепер він здавався мені зовсім іншим: добрим, але в душі крапля серйозності не полишала його батьківське серце. 

— Вже йдете? — сумно запитав він, коли я вдягала свою куртку. — Думав, хоча б на чай залишетесь.

Я хотіла щось сказати, але Загородній мене перервав: 

— Ми обов'язково ще приїдемо. Адже іспити чекати не будуть. А вахтерка вже скоро зачиняє гуртожиток, тож варто встигнути. 

Батько Давида кивнув, але я враз повернулась до хлопця, пошепки кажучи: 

— Все нормально. Я неодноразово заходила через вікно з першого поверху. Тож… 

— Добре, — відказав хлопець, перевівши погляд на свого батька. — Схоже, плани змінилися. 

Через деякий час, ми вже стояли біля гуртожитку. А я згадувала всі ті лічені страви, що опинилися в моєму шлунку. 

— І як ти це все з'їла? — засміявся Давид, шукаючи те саме вікно, з якого я неодноразово лазила за різними потребами Надії. 

— Дуже просто! Якщо дають, то варто брати. Це наше Яворівське золоте правило, — відповіла я, погладжуючи живіт. 

Нарешті знайшовши віконце, Давид допоміг мені у нього залізти, а потім і сам собі проліз. Вахтерка голосно дрімала, тож ми не мали проблеми пройти до своїх кімнат. Попрощавшись, рушила до своєї кімнати, думаючи, як там Надя. 

Зайшовши до середини, я помітила, що нікого не було. Та кімнатка, на диво, була відчинена. 

— Я думала, ти не повернешся! — повернувши голову, помітила Надю, що тримала швабру. Схоже, поцуплену у сусідів. 

— Все добре? — спитала я, перевіряючи рукою, чи подруга не захворіла. 

На це Надя лише голосно вигукнула, прибравши мою долоню з її чола: 

— Я думала, що ти… переїдеш до іншої кімнати…

Я аж ледь не впала від такого зізнання. Невже боялася, що робитиме все сама? 

— Я б точно таке не утнула. Все одно бачилась би з тобою в інституті, — усміхнулась я, лігши на м'яке ліжко. 

Та це аж ніяк не підняло настрій моєї цімборашки. Вона залишалась серйозною, та потім і собі присіла поряд на моє ліжечко. 

— Ти також думаєш, що я погана подруга? — враз спитала вона. 

Я хотіла щось відповісти, та згадала купу роботи, яку перекладала на мене цімборашка, і настрій враз погіршився. 

— Бачу, що також. 

— Ні, ні! Надю, я…, — та слова наче самі по собі застрягли у горлі, не в змозі вилетіти з рота. 

Тривала мовчанка не довго. 

— А знаєш, коли мама пішла від батька, то він повністю перемикнувся на роботу. Аби я не плакала, давав кожен день кишенькових грошенят, а потім зрозумів кого виростив. Я залипала в інтернеті та думала тільки…

— Про себе, — завершила я та враз підвелася. — Через це ти перекладала на мене всю свою працю? Так? 

Подруга кивнула. 

— Та ти не така вже й погана, — я посміхнулася та підняла руку вгору, ніби ловлячи долонею світло від лампочки. — Просто не навчена, от і все! Я тобі допоможу! — вигукнула я, та помітивши збентеження Надії, додала: — Поки мінімум інтернету, і максимум зусиль, окі? Чи як ви там кажете? 

На це Надя аж сплеснула в долоні. Узявши телефон, дівчина хотіла знову записати нове відео, але я забрала його, та замахала пальцем, прицмокуючи. 

— Е, ні. За порушення мінус двадцять хвилин на день! 

— Але ж мої підписники не чекатимуть! — запротестовала подруга.  

— Не почекають? А на допомогу теж вони прийдуть? Світ інтернету та світ реальний відрізняються. А друзі залишаються не в підписниках, а поряд. Тут, — я вказала на себе та усміхнулась. — Розумієш? 

Опустивши очі, Надя ледь помітно зашморгала носом. Я хотіла щось відказати, та чомусь натомість серйозно додала: 

— Це на мене не діє. Тому або повертаєшся до реальності та самостійності, або цей гаджет…, — я замахнулася у відчинене вікно. 

— Ні, ні! Я все розумію! Розумію! — закричала цімборашка, зупиняючи мене. — Більше ніяких маніпуляцій та…

— Більше праці, — завершила я. 

Тож наступного ранку я повинна була спостерігати знічений погляд Давида, який аж ніяк не міг зрозуміти, що Надя – відома блогерка та любителька шопінгу – тепер прибирає в кімнаті. 

— Навіть не знаю, чи це через мої слова, чи через твою доброту, — сказав він. 

— І через те, і через інше, — тільки і відповіла я, тримаючи телефон подруги та, ловлячи на собі, час від часу, сумний погляд Надії, що сподівалась отримати свій гаджет неушкодженим та живеньким. 

Пояснення слів: 

Цімборашка – подруга; 

Няньо – батько; 

Райшток – стежка; 

Вагаш – стежка для овець у горах; 

Вакар – людина, яка підтримує вогонь та варить їжу на полонині пастухам; 

Шкірився – сміявся.