Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб

– Так, весело живеш! Гей, обережно. – Вона помітила біля ніг Марка якийсь клаптик і взяла його двома пальцями. – Тільки носа розбитого не вистачало. Цікаво, звідки це з’явилося?

Рожева ганчірка несподівано охопила її зап’ястя, вгризлася в шкіру крихітними зубами, які росли, здавалося, з кожної клітинки м’якого прохолодного тільця.

– Кривавий асп! – Метаморф одним ривком скинув дрібну тварюку на підлогу і розчавив ногою. – Вкусив?.. – запитав стурбовано.

Здавалось, зміюка взагалі відкусила руку (зап’ястя боліло, а пальців Лін зовсім не відчувала), але візуально кінцівка залишалася на місці, хоча долоня стала синьо-зеленою, а до передпліччя розтікався страхітливий фіолетовий синець.

– Не знаю! Він ніби щипався! Кривавий асп… Це що взагалі? Воно отруйне?

Обидва хранителі зблідли. Карі схопив меч і рішуче наказав:

– Заплющ очі!

Лін такий поворот не сподобався:

– Навіщо?!

– Щоб отрута не поширювалась!

– Наскільки я знаю, при укусах змій отруту треба висмоктувати і припікати, – невпевнено зауважила вона, не бажаючи розлучатися з кінцівкою. – Або не треба…

– Але не магічну!

– Відчепись від неї, – несподівано заступився Марк. – Навіть якщо руку до плеча відрубати… – Він похитав головою. – Але вона ще жива. Дивно… Слухай, Карі, а ти впевнений, що це кривавий асп? Про них не чули з часів війни людей і не-людей.

Метаморф лише докірливо подивився на нього.

Вмираючою Лін себе не відчувала, до того ж вона згадала про одне питання, яке давно вже не давало їй спокою:

– Хлопці, можна запитати дещо? Взагалі-то я здогадуюсь, але чи не могли б ви підтвердити?.. Я не жартую, чесно, для мене дійсно це дуже важливо. Ні-ні, ніяких таємниць, – поспішно запевнила вона, побачивши, як витягнулися їхні фізіономії. – Ті рослини і тварини, про яких кажуть «клуські», виведені в Клусі за допомогою магії?

Після такого вступу хранителі тільки й змогли, що дружно кивнути.

– Або виведені, або створені, – додав гвардієць. – А цю тварюку називають кривавими аспом. тому що вперше її побачили в день появи Кривавого озера.

Тим часом фіолетова пляма доповзла до ліктя і зупинилася, немов вирішуючи – лізти далі чи зробити привал. Трохи повагавшись, вона почала повертатися до ледь помітної ранки від зубів магічної тварюки.

– Ні, крихітко, ти все-таки не людина, – видав Марк, побачивши, як стрімко світлішає долоня дівчини.

А Лін зрозуміла – все буде нормально. І чуже тіло пригодилось – як-не-як, вмирати вона, начебто, не збиралася. Так, відмінний подарунок від Реха! Дівчина дуже сподівалася, що це не назавжди.

Чи то магічна отрута дала необхідний поштовх, чи то термін дії «відображення» закінчився, але, коли Лін спробувала вкотре «згадати себе», зовнішність змінилася миттєво. Вона радісно засміялася, хранителі полегшено зітхнули. А про те, звідки на Храмових землях взявся стародавній гад, можна було подумати пізніше.

У Дзеркалі залишилася порожня розкішна кімната. Передчуваючи символіку, яку побачить у цьому юрба (точніше, трактування «батьком» таємниці принцеси), Лін поспішила за хранителями, що розкрили важкі стулки дверей.

Небо! Синє-синє, зі світлими плямами хмар і сяючим диском сонця. Як же вона за ним скучила!