Аврелія Аверлі - Подаруй мені ніч, Аврелія Аверлі

Та як вона сміє? Порівнювати наші стосунки з Аліною та її з цим пройдисвітом. За кілометр видно, він вирішив скористатися нею, щоб підібратися до грошей. Доведеться розбити її ілюзії на друзки. Хмикаю, закидаю ногу на коліно та звертаюся до Кирила, який й досі мовчить:
— Та невже? У мене з Аліною все серйозно. У вас так само? Будеш одружуватися?
Кирило нервово ковтає. До одруження він явно не готовий. Чоловік блідне та нервово смикає куртку:
— Ми ще про це не говорили. Не знаю чи Зоя погодиться. Ми не надто добре знаємо одне одного.
— Зате надто добре познайомилися у ліжку, — вставляю голку докору. Зоя підводиться з дивану:
— Це смішно, — вона звертається до Кирила, — гадаю тобі краще піти. Потім поговоримо.
Чоловік наче цього й чекав, схоплюється з місця. Мовчки направляється до дверей, втікає як нікчемний боягуз. Зоя проводить його і повертається. Складає долоні на лікті та намагається мати загрозливий вигляд:
— Задоволений? Ти його налякав.
— Справжній чоловік не боявся б, — я підозріло зіщулюю очі, — навіщо він тобі?
— У тебе тепер є Аліна, — з її вуст це звучить з докором, — ти майже не з’являєшся в особняку й взагалі про мене забув. Мене теж потягнуло на амурні пригоди. Кирило виявив цікавість, засипав мене компліментами й ми зблизилися. Краще скажи навіщо знову зв’язався з донькою Рокинчука? Я думала ти достатньо через неї постраждав.
— І я так думав. Спершу, хотів помститися їй, але не зміг, — винувато опускаю голову та майже шепочу, — я все ще кохаю Аліну.
Зоя стискає губи. Звісно, їй не приємно це чути. Через батька Аліни та Оспаренка мене ув'язнили. Тоді Зоя дуже хвилювалася. Вона сильніше затужує пасок халата:
— Здається, її батько висловився чітко. Ти ж не бажаєш знову потрапити за ґрати? Якщо хочеш бути з нею, то доведеться прибрати Руслана Рокинчука.
— Не кажи дурниць, — я спалахую, наче сірник, — я не можу вбити його. Це знищить Аліну. Навіть, якщо його звільнять, то у нього все одно залишаться зв'язки. Якщо у мене з Аліною щось вийде, то доведеться стати зразковим зятем. Що ти їй наговорила? Вона бачити мене не хоче.
Дівчина опускає голову та підходить до вікна. Я напружено чекаю. Маю знати, що відомо Аліні, адже від цього залежать мої подальші дії. Дратує, що при першому непорозумінні вона втекла до Романа. Зоя важко зітхає:
— Сказала правду. Я не стрималася. Побачила її тоді у твоїй квартирі. Вона поводилася наче господиня. Мені хотілося обрізати їй крила. Розповіла про її батька, а вона наче нічого про це не знала.
Зоя явно щось недоговорює. Я суплю брови та сподіваюся витиснути з неї правду:
— І все? Через таке Аліна не пішла б від мене.
— Ну…, — дівчина зам'ялася, — я гадала ти з нею лише через помсту і сказала це.
— Що ти сказала? — злість застилає очі і я схоплююся з місця, — яка помста? Єдиний, кому я хочу помститися це Оспаренку. Щодо Аліни у мене серйозні наміри.
— Ну, я ж не знала. Побачила її й розгнівалася. Через неї ти про мене забув. Я почуваюся самотньою у цьому величезному маєтку, де навіть немає з ким заговорити.
— І саме тому ти притягнула Кирила, — скоріше стверджую, ніж запитую. У нас із Зоєю особливі стосунки. Ми завжди розуміли одне одного з пів слова. Донедавна. Не знаю коли цей зв'язок дав тріщину. Вона киває:
— Так, з Кирилом я не почуваюся самотньою і на відміну від тебе, він вміє сміятися. Я з ним зустрічатимуся. Гадаю, це справедливо. Мені Кирило, тобі - Аліна.
Уважно обводжу дівчину поглядом. Вона здається рішучою, впевненою і… дорослою. Зоя лише на рік менша за Аліну. Мабуть, прийшов час її відпустити та дозволити самостійно приймати рішення. Я важко видихаю:
— Тільки потім не лий сліз й не кажи, що я тебе не попереджав щодо того пройдисвіта. А мені Аліну ще повернути треба, після того, що ти їй наговорила.
— Ти справді хочеш бути з нею?
— Так. Цього ніщо не змінить. Два роки минуло, а я й досі її не забув, — бачу як кривиться Зоя й простягаю їй руку, — ходи до мене.
Заточую дівчину в обіймах. Вона не пручається, обіймає у відповідь. Я цілую у маківку:
— Сподіваюся ти будеш розумною і не покладатимеш великих надій на Кирила.
— Він мені подобається. Може у нас щось вийде.
Я напружуюся. Не хочу бачити біля Зої цього пройдисвіта. Але, схоже, їй потрібно обпектися, щоб зрозуміти істинну сутність Кирила. Вирішую не заважати, адже своєю забороною лише посилю її азарт й відштовхну від себе.