Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

-Та годі тобі брате. Відтоді коли я дізнався, що Кіра твоя дівчина, я веду себе нормально і у ваші стосунки не лізу. І якщо ти пам’ятаєш у мене є дружина,- Артем зовсім не хотів сваритися з Тимуром.

-Ми втрачаємо час,- вмішалася у розмову Кіра, а потім увійшла у свою роль вдаючи, що вона на підпитку,- а ну, хлопчики обійміть мене…

  Колись і справді тут був рибацький клуб, але тепер це місце стало притоном для любителів випивки та наркоманів. В основному це була молодь. Біля порогу одноповерхової з вибитими вікнами будівлі було припарковано три машини. Серед яких Кіра помітила і той самий пікап, який їх нещодавно обігнав по дорозі. Переступаючи купи сміття, які валялися на підлозі Тимур, Кіра та Артем намагалися знайти Олю серед десятки присутніх. У кімнатах стояв дим та воняло перегаром. Хтось сидів на голій підлозі упершись спиною у стіну і ловив кайф, хтось курив. Грала гучна музика і декілька сп’янілих дівчат танцювали, намагаючись показати стриптиз хлопцям, які сиділи на потріпаному старому дивані, який стояв серед кімнати.

  Олі ніде не було видно. Та раптом Кіра побачила Костю, того самого, який зараз повинен бути на своєму робочому місці у готелі. Але цю роботу відтепер він точно втратив. Та не це зараз мало значення, а знайти Олю.

-Он Костя,- сказала Кіра Тимурові та Артемові і ті відразу кинулися до нього придавивши його до стіни.

-Де Оля? Ще раз тебе запитую, де Оля?- Тимур був готовий вдарити йому кулаком в обличчя,- кажи де вона.

-Що? Хто…?- Костя не зміг нічого зрозуміти, а тільки сміявся.

-Він чи п’яний, чи обкурений,- сплюнув Артем.- Де Оля?

- Я бачу Олю,- крикнула Кіра і побігла до неї відштовхуючи хлопців, які тиняючись хотіли познайомитися з нею.

  Оля сиділа на підлозі майже непритомна, їй було важко дихати.

-Вона задихається. Їй потрібно на свіже повітря,- Кіра запанікувала.

  Та Тимур не розгубився, а підбіг та підхопив Олю на руки. Поніс на вихід, а Артем узяв Костю за одяг і теж потягнув на вулицю. Ніхто не звернув на них увагу, якось було всім байдуже. Тільки два хлопця наважилися щось розповісти Артемові та той натомість спокійно всадив їх знову на диван. Сказав, щоб не наривалися на неприємності. Пояснив вдало, бо більше не стали чіплятися.

  Коли Тимур виніс сестру на подвір’я то посадив під сосною, яка росла неподалік від будівлі:

-Їй погано, вона задихається. Треба знайти інгалятор… Його у кишенях немає… мабуть випав… Будьте з нею…

  Тимур швидко побіг знову до будівлі, а Кіра кинулася навколішки біля Олі та розстебнула верхні ґудзики на блузі, щоб хоч якась допомогти їй. Артем штовхнув Костю на траву і сам теж побіг допомагати Тимурові шукати інгалятор.

-Костя як ти міг?- крикнула Кіра зі злістю на нього.

-Вона сама захотіла спробувати,- пробурчав Костя під ніс, якому почало доходити те, що зараз тут відбувалося.

-Що спробувати? Наркотики?- здогадалася Кіра.- Що ти їй дав? Відповідай?

-Вона зробила декілька тяг. Їй, що дуже погано?- Костя хотів підвестися на ноги, щоб підійти до Олі та не зміг.- Я хочу їй допомогти…

-Ти вже допоміг тим, що трохи не вбив її,- сказав Тимур, який підбіг з інгалятором у руці та простягнув його Кірі, яка піднесла його до рота Олі,- треба викликати швидку.

  Та Оля покивала головою, даючи зрозуміти, що не треба, бо їй почало легшати і вона вирівняла дихання, повністю прийшовши в себе. Артем у цей час вже встиг зателефонувати у готель та повідомити , що їм вдалося знайти Олю та Костю. А Віталій Миронович сказав, що зараз під'їде на машині та забере їх.

-Та точно швидкої не потрібно?- вкотре перепитав Тимур.

-Не треба,- сказала Оля, яка вже могла говорити,- приступ пройшов. Зі мною все буде добре. Дякую вам…

-Олю, що це було? Цей негідник тебе змусив…,- та Тимур не встиг договорити, бо Оля його перебила кинувшись захищати Костю.

-Його вини ніякої немає. Я сама захотіла підти з ним.

-Пішла з ним і нікому нічого не сказала, не попередила. Це на тебе несхоже,- Кіра тільки розвела руками,- і я не вірю, що ти добровільно наважилася курити всяку гидоту. Олю ти ж не така. 

-Вибачте мені, мій вчинок був спонтанний, нерозсудливий…