Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

Розділ 29

Олі і справді ніде не було видно. Ні в готелі, ні на пляжі та взагалі ніде.

-Не могла ж вона ось так просто зникнути. З нею щось трапилося,- сказала Кіра усім членам родини, які перервали свій відпочинок та зібралися у холі міні-готелю.

-Костя теж зник. Це наш швейцар,- повідомила присутніх Валентина Федорівна,- зник прямо серед робочого дня. Навіть не відпросився. Хай тільки з’явиться, відразу вилетить з роботи. У нашому готелі безвідповідальні працівники не потрібні.

-А може вони разом зникли,- припустив Пітер,- можливо сподобалися один одному…

-Пітер, це ніяк не можливо,- заперечила відразу тітка Люба,- що у цього хлопчини може бути спільного з моєю Олечкою. Йому мабуть ще й двадцяти нема, так що ви про таке і не думайте…

-Костя хороший хлопець з порядної сім’ї,- заступився за нього Віталій Миронович,- він би не став нічого б такого чудити.

-Я дещо дізнався,- до холу готелю зайшов Артем, який до цього ходив беригом річки та показував на своєму смартфоні фото Олі і розпитував у відпочивальників чи не бачили вони цю дівчину,- мою сестру бачили з якимось хлопцем.

-А я вам про що,- вигукну Пітер,- для кохання роки не мають значення.

-Він її викрав,- тітка Люба була готова ось –ось втратити свідомість.

-Так, всі заспокоїлися,- Тимур вирішив взяти все під свій контроль,- я зараз з Артемом все перевіримо, а ви чекайте тут. Якщо і справді щось трапилося погане, цей Костя загримить до в’язниці. Ніхто не сміє ображати мою сестру. Артеме пішли.

-Я теж піду з вами,- сказала Кіра,- Оля моя подруга і я можливо їй буду потрібна.

  Ніхто не став заперечувати. Вирішили, якщо через декілька годин нічого не вийде з’ясувати, то зателефонують до поліції. Ну, а поки що Тимур, Артем та Кіра пішли у напрямку дороги, що вела до лісу. За словами деяких очевидців, саме туди попрямували Оля та Костя. Артем прихопив з собою рюкзак у який поклав аптечку та пляшку з водою.

-Якщо цей негідник з нею щось зробить, я йому відірву голову прямо на місці,- сказав Артем.

-Я ось, чого не розумію, як Оля могла підти разом з ним. Що він їй такого сказав, що вона пішла слідом,- Тимур прийнявся розмірковувати над цим,- хіба що Пітер має рацію говорячи про те, що у них спалахнули почуття один до одного. Якщо це так, то навіщо тікати нікого не попередивши? Хто, хто, а Оля знає, що за неї будуть хвилюватися і шукати.

-Згодна, що це на Олю зовсім не схоже. Ще й потаємно тікати. Вона відповідальна людина,- Кіра намагалася вдивлятися у глиб лісу по обидві сторони дороги з надією щось помітити.

-А у мене ось таке запитання,- Артем зупинився.- Чому в ліс? Куди веде ця дорога? Я хоч і виріс у бабусі в цих місцях, але цією дорогою ніколи раніше не  ходив. Кіро, а ти знаєш куди ця дорога веде?

-Тато, щось казав про те, що десь тут неподалік рибацький клуб знаходиться. Можливо ця дорога туди веде,- почала пригадувати Кіра,- ну, якщо це й так. То навіщо їм туди йти?

-Я чую, що по дорозі їде машина,- Тимур приклав палець до своїх губ даючи зрозуміти Артему та Кірі щоб ті мовчали, а потім показав рукою на сосни за якими їм варто сховатися.

  Вони втрьох зійшли з дороги заховавшись за деревами. Вже через хвилину по дорозі проїхав пікап у кузові якого сиділа на підпитку молодь. Вони щось весело викрикували, курили і пили пиво.

-Чомусь я думаю, що Костя переконав Олю підти з ним порозважатися, тобто розслабитися,- Артем слідом за Тимуром та Кірою вийшов знову на дорогу,- впевнений десь попереду знаходиться те місце де збираються ті хто не проти випити, покурити травку, спробувати наркоту. Чудове місце обрали - ліс.

-Але ж Оля не така. Вона розсудлива і серйозна. Я відмовляюся вірити у те,  що вона добровільно на це погодилася та й ще потаємно,- сказала Кіра,- цей Костя її примусив. Мабуть забив їй голову всякими дурницями, а вона й повірила і відразу пішла з ним.

-Може й так,- погодився з Кірою Тимур,- Оля все своє життя робила тільки те, що скаже їй її мати. Тітка Люба аж занадто опікувалася нею, не пускала навіть з подругами гуляти, не те що з хлопцями.

-І не подумав би, що тітка Люба така,- Артем почухав потилицю.

-В Олі астма, тому вона весь час переживає за неї, намагається весь час контролювати її, опікуватися. Та Оля молодчина, почала відстоювати свою незалежність. Але цей її вчинок, зовсім необдуманий,- Кіра ще більш засмутилася,- головне щоб з нею все було добре.

-З нею все буде добре,- Тимур обійняв Кіру.

-Здається ми вже дійшли, чуєте музику. А галасують-то як, весело їм,- замислившись хвилинку Артем додав,- у мене є план.

-Розповідай,- Тимур підійшов ближче до брата, а Кіра в слід за ним.

-Ми зробимо вигляд, що теж прийшли повеселитися. Тож прикинимося сп’янілими, без турботливими. І щойно побачимо Олю забираємо її і по-тихому звалюємо звідси,- сказав Артем.

-А якщо вони помітять, що ми чужі, запанікують?- Кіра подумала про це.

-Не думаю, що у тому стані в якому вони знаходяться щось помітять, а й коли помітять то не придадуть особливого значення,- Тимур похлопав Артема по плечеві,- гарно придумав. Так і зробимо. Затримуватися не будемо, пішли, кожна хвилина важлива.

-Зачекайте,- Артем підійшов та обійняв Кіру, яка відразу відступилася від нього звільнившись від його руки.- Ти що робиш?

-Артем не раджу тобі псувати зі мною стосунки,- Тимур незадоволено подивився на брата.

-Та ви не все так зрозуміли,- махнув рукою Артем,- ми повинні бути переконливі, коли ввійдемо туди. Давайте зробимо вигляд, що ми ніби втрьох… Ну ви розумієте… Потрібне щось незвичайне, щоб вони нам більш повірили. Бо у таких колах все нестандартне. Розумієте, коли все занадто правильно, то це привертає увагу, викликає підозру, а так… Отож вдаємо, що ми втрьох на підпитку і ніби маємо близькі стосунки. А самі уважно роздивляємося в усі боки.

-Ідея-то хороша, але я проти щоб ти обіймав Кіру,- Тимур відчув ревнощі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍