Лада Астра - Хаврор для короля Зберегти твоє життя, Лада Астра

– Вальміря зупинись. Ти заганяєш себе в таку темряву, з якої не зможеш вибратись, – подав голос Моно. Він продовжував бути тихим і спокійним, але в цій спокійності відчувалася якась приреченість.

– Я лише хочу повернути собі своє, Норман. Я довго до цього йшла і тепер мене не зупине, ані це цуценя, яке вирішило, що він великий король, ані твої підопічні, що добряче мені заважали увесь цей час.

– А навіщо був Саврог? – запитала я. Мене теж охопив якийсь дивний спокій. Шрам шипів в кайданах, а Вальмірія, думаю, знущатися не буде. Тож можна надіятись хоча б на швидку смерть.

– З Саврогом ми співпрацюємо вже давно. Він допомагав ортримати мені потрібну силу ще коли я в своєму тілі була. Здивований Норман? – знов переключилася вона на Моно, бо той і справді хмикнув здивовано. – Та ти як був простаком, так ним і залишаєшся й досі, нічого тебе вічне життя не навчило. В мене був такий хороший план, поки в нього не втрутилася одна надоїдлива хаврорша. Так, я знаю хто ти, ще з того моменту, як ти намагалася вивести мене на емоції і я дозволила Рейнару дещо відчути, щоб ви просто відстали від мене. Я дозволила вам трошки пограти у великих інтриганів і розкрити тих дуреп, які і треба були тільки для фону. За моїм першим планом, Рейнар мав розкрити змову  двох родів і потім звільнити мене від демона Саврога та звісно ж закохатись по вуха в жертву обставин. Чоловіки в усі віки люблять відчувати себе героями. Але на моєму шляху з'явилась ти і хоча спочатку усе все одно йшло по моєму плану, бо я так і залишилася жертвою Саврога. Навіть хлопчисько, що досить вміло видавав себе за служницю, вам не допоміг, не встиг по зрозумілим причинам. Та потім, ваші з цуциком не потрібні почуття звели нанівець усі мої старання. Це дурне і безглузде кохання завжди заважає мені. Я тепер вже розумію,  щоб я не робила, цей впертий осел буде крутитись як вуж на сковорідці й так і не оголосить мене королевою. А я ще й планувала не вбивати його одразу. Та в мене тепер є запасний план, що точно приведе мене до цілі, – промовила Вальмірія і загадково посміхаючись, дивилась на мене. 

     А біля стіни подав голос Шрам:

– Ти ж обіцяла її мені!

– Вибач котику, але в мене на неї є свої плани.

– Що ти задумала Вальміія? – запитав Моно, вперше за весь цей час в його голосі я почула тривогу.

– Цікаво, а чи перейде мені твоя магія тіла? – вона ніби сама до себе зверталася, розглядаючи мене, нахиливши голову на бік.

– Я сильна і я буду боротись, в тебе нічого не вийде, – відразу попередила її я, зрозумівши, що вона зараз розглядає мене як нову одежину для себе. 

– А от ми зараз і побачимо. Я маю в своєму арсеналі одне досить цікаве закляття. Воно або вб'є тебе, або максимально ослабить, що тіло, що душу. Недавнє моє відкриття до речі. Якраз на тобі й випробую його ефективність.

– Ти брехуха, вона мені потрібна. Ти казала, що тільки поговориш з ними, – шипів Шрам зі свого місця

– Закрийся вже, бо зараз вб'ю тебе першим, – також прошипіла на нього Вальмірія.

      І от коли вона відволіклася на Шрама, Моно одними губами прошепотів мені “Потягни час”. Я ледве не посміхнулася йому, бо це точно значило, що в нього з'явився якийсь план по нашому спасінню.

– Я знаю, чому в тебе не виходить дійти цілі, Вальмірія, – тихо промовила я.

– Ану ж, давай, повідай нам свої геніальні висновки, –  піймалася вона.

– Ти маєш багато планів, все ніби чітко продумуєш і багато робиш для їх реалізації. Та з самого початку ти ігноруєш основну рушійну силу цього світу. Ти ніколи не досягнеш бажаного, бо на противагу твоїм діям завжди буде стояти ця непереборна сила. І ця сила це кохання. Його не можна освоїти чи володіти ним, його тільки треба відчувати. І ти вже ніколи не зможеш навчитися цьому. Рейнар ніколи несплутає мене з іншою. Він відразу відчує, що я вже не я. І ти знову понесеш поразку та так і незрозумієш простої істини. Кохання переможе все, бо воно не підвладне, ані королівським законам, ані часовим рамкам, – промовила я підвівшись на коліна, далі кайдани не пускали.

–  Ой все, надоїла ти мені, – сказала Вальмірія і прокрутившись навколо себе, запустила в мене згусток енергії закляття.

   Це була всього мить. Ось я чітко бачу, як з її руки виділяється згусток і летить на мене, а потім переді мною з'являється тінь і відштовхує мене. 

    Моно. Звільнився якось від кайданів і тепер лежить в мене в ногах. В нього був план по спасінню, але по спасінню тільки мене.

– Ні ні ні, будь ласка тільки не так, – я підтягнула його собі на коліна і тремтячими руками відкинула сиве волосся з обличчя. Він був живий і часто часто дихав. 

– Я вільний Ді, – він здивовано дивився кудись попереду себе і бачив там щось, що не бачила я. 

– Що відбувається, так… так не може  бути, – Вальмірія теж впала і тепр шоковано хрипіла на підлозі, махала поперед себе руками та кричала на когось не видимого, – геть, тікайте від мене, не чіпайте менеее! 

– Моно, будь ласочка, потерпи, зараз нам хтось допоможе, – благала я його і колисала на руках як мале дитя, вже більше не звертаючи уваги на крики Вальмірії.

– Як же так вийшло? Я бачу світло, Ді. Вони прийшли за мною. Я… вільний…

    Моно більше не дихав часто, він взагалі більше не дихав, а на його вустах застигла блаженна посмішка. Вальмірія теж лежала нерухомо. Повітря в печері розірвав відчайдушний крик. Мій крик.