Ельфріда Елінек - Хіть, Ельфріда Елінек
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Згадуючи про незліченних друзів, у яких він готовий з вигодою вкласти свою нинішню пригоду, парубок стає під дуже сильний струмінь душу. Він панує над своїми почуттями, і вони лягають на підлогу немов собаки, які сплять на призначених для них килимках. Можливо, трохи згодом до нього загляне подружка, у той час як зовні слуги силою відбирають те, що їм належить. Він так довго спочивав, спрямовуючи погляди на старіючу жінку, і він, дитя цього світу, заслужив на сьогодні спокій. Я думаю, він ще спатиме, коли завтра на світанку місцевий люд заходиться топтати один одного в смертельній автобусній тисняві й своїм майном бити по головах, перебираючи через край.
Директор і його дружина удвох їдуть додому, немов помінявшись життям зі своїми автомобілями, один — підопічний іншого, перекочуючись із одного життєвого становища в інше. Ці люди без усякого побоювання можуть шпилитись де завгодно, їхні чини знову й знову опікуватиме кохання й турботлива прислуга. Службовці відпочивають. Незабаром їх змусить злетіти нагору звук будильників. Автомобіль безшумно розчищає дорогу. Гори завмерли до завтра, коли начальник відділу туризму знову роздасть усе сонце на втіху спортсменам. Директор із дружиною доправляють себе додому на великому плоті, на помірній швидкості й дотримуючись усіх правил руху по автостраді. Обоє вони на короткий час наблизились одне до одного своїми тілами, щоб заправитися пальним, джерела під ними б’ють фонтаном, так, багатий люд освіжає себе, скільки йому заманеться. У маленьких будинках тихо, бо там, перш ніж заправитися, треба порахувати наявні на бензин гроші. Єдине, що панує в них, — це насильство, але завтра на фабриці синів дрібної селянської бідноти знову приставлять до справи, а вдень їхні дружини загрузнуть у простирадлах сильної статі. Кохання, вилите в чашу, свіже й плодоносне, проте на що воно перетворюється в нас?
Робота статей, виконана сьогодні директором і пані директоровою, — спасибі за подвійний аксель і за потрійний ритберґер[' Назви стрибків з обертами, які виконуються у фігурному катанні.] — робота, під вагою якої вони із трепетом розцвіли, щоб потім витерти рота, наче після сяк-так покиданої до рота їжі, ця робота на сьогодні, можливо, закінчена, але цілком бути впевненим не можна. Завтра, вдосвіта, у темряві, ми з радістю знову з’явимося на світ від фар поштового автомобіля, а заразом — майбутні роки. Ніщо, крім цього світла, не пестить бідні тіла, які безсоромно виявляють себе в ранковій смердоті своїх вихлопних газів. Лотерейні квитки, про які вони постійно думають, потрібно вміти привласнювати, а не тільки роздавати.
Директор белькоче люблячі й напучувальні слова, він, ця приватна особа, повідомляє про себе й про свою програму. Він знову живе у своїй стихії, у грошах. Чим би він був без своєї дружини, як він уперто її називає. Вільною від керма рукою він обіймає її тіло, керма, принаймні, там. Гори нависають над ним, немов теплий і сумирний звір, він уже оббрив їх наголо. Зайву машину вони приспали й, закривши, поставили на стоянку, як зробили це зі своєю дитиною. Вони зосередилися тільки на своїх статевих органах, які пробудилися до веселощів. Жінка може купувати різний крам, як і личить жінці. Вони будують плани наступного дня, обговорюють усі його можливості. Директор говорить про те, як невтомно й на різні лади він хитатиме юрту своєї дружини завтра й у наступні дні. Нагорі, у бюро, йому потрібен рейвах, аби унизу його член міг задовольнитись й потрапити в лапи дружині. Може, дружині до душі щось особливе, за чим вона завтра сліпо піде, коли вирушить за покупками? Надійна дороговказна зірка дружини сяє над цим чоловіком до завтрашнього ранку, він ніжно пасеться на її шиї: водії, дивіться на дорогу, не відводьте погляду! Із чоловіка ще летять краплі поту й сперми, він від цього не меншає, не скорчується. Він з усмішкою обертає до своєї дружини зустрічну молитву, до дружини, що її він зросив своїм струменем. Його м’ясиста калитка тихо приліпилася до жилавого стебла. Яка це полегкість — рушити у чарівну ніч, якщо завтра не доведеться похапцем залишати будинок, осліплений світлом кухонної лампи, разом з іншими пірнаючи в темряву. Як прекрасно, коли вогонь у людині, ще й помножений зусиллями партнера, розпалюється в нашому моторі. Очищений і оновлений директор знову ляже зі своєю Ґерті у ліжко й увічнить себе в її кущику, бо ніхто інший не підніме так швидко ногу й не мчатиме в палаючому потоці. Хто знає, може, сьогодні їх знову заллє солодкими стогонами, що їх видають тіла, бажаючи знову перекусити? Жінка намагається запнути сукню на грудях, у неї мороз за спиною ходить. Чоловік вимагає, щоб вона ще трохи побавила його й жителів округи, що живуть у маленьких присінках пекла: «Прошу тебе, Бріґітто, та ні, Ґерті!». Сукню, що її вона загорнула на груди, він розкриває знову, вона ж іще не зовсім
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіть, Ельфріда Елінек», після закриття браузера.