Алексіс де Токвіль - Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль

полягає в тому, аби бути добрими адміністраторами й суддями. Від того й здавалося, тільки-но минув перший поштовх, нібито в країні зовсім нічого не змінилося.

Але в той момент, коли в країні вибухнула Революція, ця частина державного управління, яка, незважаючи на свою підпорядкованість, день у день дає себе відчути кожному громадянинові й упливає найпостійнішим і справжнім чином на його добробут, щойно зазнала політичного перевороту: адміністрація враз змінила всіх своїх агентів і оновила всі свої принципи. Попервах держава буцімто не зазнала значущого потрясіння від цієї величезної реформи; але всі французи, зокрема, відчули невеликий поштовх: кожен виявився похитнутим у своєму становищі, збентеженим у своїх звичках або утиснутим у своїй промисловій діяльності. У найважливіших і загальних справах іще й далі панував певний порядок, тимчасом як ніхто вже не знав, кому коритися, до кого звертатися і як поводитися в тих дрібних і окремих справах, з яких складається буденний рух суспільного життя.

А що жодна з частин нації вже не відчувала під собою твердого грунту, то достатньо було одного удару, аби сколихнути її всю цілком і викликати в ній величезний хаос і страхітливе збентеження, які тільки знає історія.

Розділ VIII. Про те, як усе попереднє саме собою призвело до Революції

Наприкінці я маю намір зібрати докупи деякі з рис, уже окреслених мною, і показати, що з давнього порядку, картину якого я тільки-но подав, Революція випливала немовби сама собою.

Якщо подумати, що в нас феодальна система, не змінюючись у тому, що в ній могло б шкодити або дратувати, зовсім утратила всі ті свої сторони, які могли виступати як заступництво чи робити послуги, то вже не можна буде так дуже дивуватися з тієї обставини, що революція, яка мала насильницьки усунути старий суспільний лад Європи, вибухнула саме у Франції, а не в іншій країні.

Якщо взяти до уваги, що шляхетство, втративши свої стародавні політичні права й переставши, як ні в жодній із решти країн феодальної Європи, управляти й керувати жителями, проте, не тільки зберегло, а й значуще примножило свої грошові привілеї та переваги, які мали індивідуально його члени; що, роблячись підлеглим класом, воно залишалося класом привілейованим і замкнутим, цебто, як я сказав у іншому місці, дедалі більше втрачало характер аристократії та набувало характер касти; якщо взяти до уваги це, тоді нічого буде дивуватися, що привілеї шляхти здавалися французам такими непоясненними та ненависними й що внаслідок цього демократична заздрість спалахнула в їхніх серцях з такою силою, що й досі вона горить.

Якщо згадати, нарешті, що це шляхетство, відрізане як від класів, яких воно відштовхнуло від своїх грудей, так і від народу, серцю якого дало вислизнути, було зовсім ізольованим серед нації й тільки здавалося головою армії, а насправді було тільки корпусом офіцерів без солдатів, то стане зрозумілим, яким чином, простоявши тисячу років, воно могло бути зметеним упродовж однієї ночі.

Я показав, яким шляхом королівський уряд, знищивши провінційні вольності й замінивши собою в трьох чвертях Франції всю місцеву владу, зосередив у своїх руках усі справи — як найдрібніші, так і найважливіші; з іншого боку, я пояснив, як внаслідок цього Париж неминуче мав зробитися господарем країни, який доти був тільки столицею, або, достоту кажучи, просто замінив собою всю країну. Цих двох фактів було б достатньо для пояснення того, чому повстання могло зруйнувати до самих підвалин монархію, яка витримала впродовж стількох століть такі жорсткі удари й ще напередодні свого падіння здавалася непохитною навіть тим, кому належало її повалити.

А що Франція була однією з тих європейських країн, де раніше й повніше згасло будь-яке політичне життя, де приватні особи найбільшою мірою втратили діловий навик, звичку розуміти сенс подій, знайомство з народними рухами й майже будь-яке знання народу, то неважко собі уявити, яким чином усі французи враз могли залучитися до грізної Революції, не помічаючи її, причому ті, кому вона найбільше загрожувала, йшли попереду, взявшись відкривати й розширювати той шлях, який вів до неї.

А що вже не існувало вільних інституцій, а отже, й політичних корпорацій, організованих і керованих партій, і що за відсутності всіх цих регулярних сил керівництво громадською думкою, коли ця остання почала відроджуватися, дісталося виключно філософам, то й слід було чекати, що Революція вестиметься не стільки шляхом відомих конкретних фактів, скільки на підставі абстрактних засад та найзагальніших теорій; можна було б передвіщати, що напад буде зроблено не на окремі погані закони, а на все законодавство, й що на місце старого державного устрою Франції захочуть поставити зовсім нову урядову систему, замислену цими письменниками.

А що церква перебувала, звісно, у зв'язку з усіма старими інституціями, які належало зруйнувати, то не могло бути сумніву в тому, що цей переворот похитне й релігію водночас із поваленням громадянської влади; з цієї миті ставало неможливим визначити, до яких небачених зухвальств дійде захоплення новаторів, звільнених ураз від усіх утисків, що їх накладають релігія, звичаї та закони на уяву людей.

Хто уважно вивчив би становище країни, той легко міг би передбачити, що нема такого небаченого зухвальства, на яке в ній не можна буде зважитися, й такого насильства, якого в ній не витерпіли б.

«Та що там! — вигукує Берк у одному зі своїх велемовних памфлетів.— Не видно жодної людини, яка могла б узяти на себе відповідальність за найменш значущу царину; навіть більше, не видно людини, яка могла б поручитися за іншу людину. Будь-кого заарештовують у його домі без опору за звинуваченням чи то в роялізмі, чи то в модерантизмі або в чомусь іншому». Берк погано знав, у яких умовах ця сама монархія, за якою він шкодував, передала нас нашим новим володарям. Адміністрація давнього порядку заздалегідь відібрала у французів можливість і бажання допомагати один одному. Коли назріла Революція, в більшій частині Франції не можна було знайти й десятка осіб, які звикли діяти дружно та злагоджено й самим турбуватися про свій захист; цей обов'язок мусила виконувати сама центральна влада, тож коли ця остання перейшла з рук королівської адміністрації до рук безвідповідальних зборів, наділених суверенітетом, і з добродушної зробилася страшною, то вона не зустріла перед собою нічого, здатного не тільки зупинити її, а навіть лишень затримати на мить. З тієї самої причини, внаслідок якої так легко монархія впала, після її падіння все стало можливим.

Релігійна терпимість, лагідність у старшинствуванні, людяність