Еміл Вахек - Справа про 19 роялів, Еміл Вахек

— Де ви роздобули цю фотографію? — запитав Клубічко, коли вони вийшли з лікарні.

Тикач відповів не зразу:

— Я знайшов її в нічному столику однієї жінки… яка його кохала… і зберегла своє кохання на протязі років… Він обплутав її так, що розповідала йому все, що він хотів… А знала багато, бо я їй цілком довіряв… — Він знову помовчав. — Сказала йому й те, що я пішов до винарні «Біля Дечинської брами», — може, хотіла, щоб мене там застрелили… А коли застрелив його я, втекла від мене із своїм плюшевим ведмедиком і не лишила мені навіть словечка на прощання.

Клубічко був так вражений цим признанням, що не здобувся й на слово. По паузі Тикач додав:

— Відтоді я не раз згадував ваші слова, що часом жінка може стати стервом за допомогою свого чоловіка…

— Але… — почав розпачливо Клубічко.

— Я знаю, — перебив Тикач. — Я не хотів нічого поганого. Просто не треба було змушувати її одружуватись зі мною. А втім, годі про це.

Коли Мауріну передали всі матеріали, заповзятливий журналіст перш за все окупував телефон відділу безпеки і передав до редакції довжелезний реферат, який ще того вечора вийшов у Празі спеціальним випуском під сенсаційним заголовком:

СВАВОЛЯ НАЦИСТСЬКИХ ПОКИДЬКІВ

У КАРЛОВИХ ВАРАХ

ТА В ПРАЗІ

ЧИ ПРАЗЬКИЙ ВІДДІЛ БЕЗПЕКИ

СЛІПИЙ І ГЛУХИЙ?

У статті, передрукованій вранці всіма празькими газетами, ще не запроданими аграріям та фашистам, було описано події саме так, як сподівався Клубічко. Маурін обвинуватив празьку поліцію насамперед у тому, що вона зам'яла спробу молодого прибічника гітлерівської партії Герберта Ванке обміняти в банку фальшиві банкноти. Потім він звинуватив карловарську поліцію, і особисто її шефа в тім, що він намагався затаїти таку ж спробу в філіалі Чеського банку вісімнадцятилітньої Емми Бертон. Маурін недвозначно натякнув на існування цілої банди, що заховала велику кількість фальшивих грошей на складі під «Вільгельмом Теллем» в роялі марки «Орфей», що належав готелеві «Пупп» і був захований на складі колишнім управителем готелю. До банди входила також Гільда Баумрук, касирка генлейнівської партії в північній Чехії. При спробі переховати фальшиві фунти в безпечне місце на неї напав інший член банди, що перед тим вчинив замах на свого співучасника Віртера. На місці злочину бандита застав шеф карловарської безпеки Тикач, і злочинець намагався його застрелити. До гангстерського блоку причетна і Емма Бертон-старша, в якої також виявлено фальшиві фунти.

Коли Маурін з переможним виглядом прочитав Тикачеві та Клубічку свою статтю, Тикач скрушно опустився на канапу.

— Тепер можна пакувати речі,— промовив він безнадійно. — Я гадав, що ви все це трохи згладите, а ви так розписали, що…

— Не поспішайте, — обізвався Клубічко. — Я, навпаки, думаю, що Маурін нас усіх врятував. Ця стаття обеззброїть Петровіцького.

За годину вони всі прощалися із засмученим Тикачем. В останню хвилину придибав ще й Гашек. Глянув з невимовним докором на Зденека і сказав:

— Для пана Трампуса надійшли якісь гроші. Хоч він їх тепер, певно, має досить… Я дозволив собі одержати їх за нього.

Трампус глянув на поштове повідомлення і мовчки простяг його Клубічкові. Той прочитав:

«ПОСИЛАЮ ВАМ ВАШУ ЧАСТКУ ВИГРАШУ, ЯКУ Я ОДЕРЖАЛА ПО ВИБРАНОМУ ВАМИ ЛОТЕРЕЙНОМУ БІЛЕТУ.

ВАША ІРЖИНА СЄДМІКОВА»

— Тут двадцять дві крони і п'ятдесят гелерів, — додав Зденек здавленим голосом.

— Прийми їх з повагою, Зденеку, — сказав Клубічко, — бо це єдині гроші, зароблені безпекою в Кардових Варах. — Ходімо, хлопче, і ви, Маурін, теж.

Під'їхала машина, і вони сіли. Коли авто від'їхало, рушив і Тикач непевною ходою пригніченої горем людини… По хвилі Маурін запитав Клубічка:

— Чи не випили б ви чорної кави?

Клубічко підвів стомлену голову.

— Чорної кави? Охоче. Але в цій машині є тільки одна рідина — бензин. А його я ще не навчився пити.

Та Маурін відімкнув портфель і з переможним виглядом витяг із нього термос.

— Повнісінький чорної кави, — мовив спокусливо, як сирена. — Ви раз у раз кажете, що хочете придбати термос, а потім забуваєте про це. То я вам купив його на іменини.

— Але ж я Вацлав, і день мого патрона буде за кілька днів.

— То я вам його до того часу позичу.

— А я зголоднів, — несподівано втрутився до розмови Трампус. — Клубічку, дайте-но сюди ті шкварки, що взяли в Тикача.

— Але…

— Я знаю, — відрубав Трампус. — Я почуваю себе зовсім здоровим. Мені тільки не ясно, що саме мене вилікувало — карловарська мінеральна вода чи гусячі шкварки.

Коли вони востаннє глянули на Карлові Вари, Клубічко подумав: «Бідний Тикач».

Рано-вранці Петровіцький викликав до себе Клубічка.

— Сідайте, — запросив. Він досить довго з ненавистю розглядав Клубічка, потім заговорив: —Тикача я ще залишу до Нового року в Карлових Варах. Але призначу туди доглядача, щоб він уже не зміг нічого накоїти. Згодом переведу його сюди, щоб мати під наглядом. Ніколи б не подумав, що він такий проноза.

Клубічко хотів щось сказати, але Петровіцький зупинив його жестом.

— А ви вже краще мовчіть. Адже я добре знаю, що режисером були ви. — Він глянув на годинник. — За чверть години почнеться нарада міністрів. З приводу статті того вашого Мауріна. Протест пана посла Айзенлора я вже маю. Як ми з того всього виплутаємося, я не знаю, але англійське посольство радить не поступатися. — Він підвівся і злісно зиркнув на Клубічка. — Цілком можливо, що для вас це минеться щасливо. Тепер. Але це лиш тимчасова констеляція, бо Маурін багато зчинив галасу. Не виключено, що колись ви пошкодуєте, що заварили цю кашу. Ви добрий криміналіст, але на політиці зовсім не розумієтесь. На вашому місці я став би обережнішим. А Мауріну перекажіть, щоб своєчасно забезпечив собі британську візу. Чи, може, йому більше до вподоби Москва?

Клубічко знову