Тимур Іванович Литовченко - Пустоцвiт

Тільки тепер до Кирила Григоровича дійшло, що ж насправді сталося в їхньому будинку.

– А чи ви, матінко, багато речей звідти взяли?

– Ой, Кирилко, зовсім небагато! Може, половину, а може, і менше половини. Я й обувку теж звідти брала, тільки от розміром мала обувка ця: жодній з моїх сиріток не підійшла… То ми назад усе поскладали. Напевно, дружина твоя дитячу обувку свою дотепер зберігає.

От біда, подумав Кирило Григорович. Через непорозуміння матінка перевела половину дорогих, просто безцінних туалетів Катерини Іванівни! Але ж Катенька їх місяцями чекала, із самого Парижа та з Рима виписувала… От біда! Добре хоч взуття недоторканим залишилось.

Але ненавмисно ж матінка це зробила?! Вона ж від чистого серця допомогти невістці намагалася…

– Ви от що, матінко: більше в кімнату Катерини Іванівни не заходьте й, заради всього святого, не прибирайте там! І взагалі, речей її не чіпайте. Добре?

– Добре, синку! Не стану більше там прибирати, нехай хоч мохом усе поросте! І речей її ношених не чіпатиму: ніякого задоволення немає мені від цих зойків так голосінь, немов за небіжчиком… І взагалі, Кирилко, я з нею бачитися не бажаю – ти вже вибач свою матінку за слова такі! Палац у вас, слава Богові, великий, місця всім вистачить, щоб віч-на-віч не зіштовхуватися ні вранці, ні ввечері.

– От і добре.

Побажавши синові добраніч, Наталя Дем'янівна пішла геть. А Кирило Григорович зрозумів, що сьогодні краще відсидітися в кабінеті, нічого не роблячи, аби тільки не вислуховувати чергової порції докорів за так зване «генеральне прибирання» від розгніваної дружини.

Наступні три дні матінка поводилася тихо, а на четвертий вирішила на стайні лад навести. Катерина Іванівна весь цей час із чоловіком не розмовляла, до їдальні не виходила, пославшись на хворобу.

Наступного тижня гетьман вирішив з'їздити до Батурина: треба було перевірити, як там справи з будівництвом?.. За чверть години після відданого розпорядження карету чомусь усе ще не подали. Кирило Григорович послав козачка Грицька довідатися, у чому справа. Грицько збігав на стайню й доповів, що карета, виявляється, зламалася, а ремонт попереду серйозний.

Ну що ж, подумав гетьман, от і добре, що матінка за наведення порядку на стайні взялася: виявляється, карета зламалася – а розпорядитися щодо лагодження нема кому!..

Оскільки поїздка до Батурина відкладалася, Кирило Григорович відправився попрацювати в кабінет. Проходячи через головну залу, звернув увагу, що подарований самою государинею імператрицею годинник з купідонами зник з коминкової полиці.

– Де годинник? – запитав у дебелої «сирітки», що вправно клацала горіхи в кутку зали. На що одержав загадкову відповідь:

– У сховищі.

Оце вже край, подумав Кирило Григорович, зовсім некерованою стала його Катенька, якщо від матінки речі ховає в якесь там «сховище». Треба буде з дружиною серйозно поговорити…

Тільки-но встиг подумати про це, як з дитячої долинув несамовитий жіночий лемент. Поспішивши туди, Кирило Григорович став мимовільним свідком того, як матінка звільнила від виконання обов'язків годувальницю свого наймолодшого онучка Андрійка – Лізоньку.

– Жени ти її до чорта лисого, Кирилко: у цієї дурепи молока нема, а я не хочу, щоб мій малюсінький онучок голодним залишився! – цим розпачливим криком Наталя Дем'янівна зустріла сина.

– Ой, пане, ой, неправда, є в мене молоко! – голосила Лізонька. – Я як погодую панича, то ще повний кухоль зціджую, от!

– Немає в неї молока, у брехухи цієї! Ця негідниця не годує його зовсім, тому-то немовлятко весь час спить, навіть кричати сил не має.

Лізонька розридалася, не маючи сил заперечити щось, і тепер лише мовчки розмазувала по обличчю сльози.

– Не дам прибрати Лізоньку!!! – заступилася за годувальницю Катерина Іванівна. – Вона і Натусеньку, й Олеся вигодувала, і ніяких проблем у неї не було ні з молоком, ані з будь-чим іншим!

Але матінка кричала голосніше від усіх:

– А ти, Кирилко, подивись на Ганну й подумай, у кого з них молока більше і з ким синочку твоєму краще буде!!!

І з цими словами втягла у дитячу дебелу пишну Ганну, налиті груди якої, визираючи з-під сорочки, нагадували два іігантськіх глеки. Кирило Григорович подивився на неї, перевів погляд на маленьку, аж мініатюрну Лізоньку… Хоч як шкода було розставатися з нею, однак питання було негайно вирішене самим гетьманом на користь матусиної протеже. Почувши вердикт, Лізонька впала непритомною.

– От бачиш, синку, ця плюгавка настільки слабка й нікчемна, що миттю непритомніє!

Катерина Іванівна з докором подивилася на чоловіка, але тільки зітхнула й наказала «сиріткам» віднести нещасну Лізоньку у свою кімнату. Наталя Дем'янівна переможно дивилася вслід невістці.

Минув ще тиждень. Гетьман ходив палацом похмуріший від хмари, матінка ж з'являлася всюди з виглядом переможниці. Зненацька Грицько поскаржився Кирилові Григоровичу, що по ночах його будить сильний лемент немовляти, при цьому чутні також голоси Катерини Іванівни, Лізоньки й Ганни.

– Кириле Григоровичу, ви б дізналися, чого там баби не поділили? – закінчив служник доповідь.

– А що там може відбуватися? Ну, сам подумай: баби лаються…

– Так немовля ж плаче!

Гетьманові це справді здалося підозрілим.

– Добре, сьогодні ж розберуся з усім і припиню неподобства, – пообіцяв він. Утім, за поточними справами зовсім забув про обіцянку… Лише завдяки тому, що запрацювався в кабінеті допізна, Кирило Григорович почув посеред ночі несамовитий дитячий крик, тоді поспішив на допомогу синові, стискаючи в гніві кулаки.

Як не дивно, однак із протилежного боку палацу до дитячої поспішала його дружина в супроводі колишньої годувальниці Лізоньки. Розумовський сторопів:

– Що за неподобство?! – напустився на жінок. – Мені вже навіть прислуга скаржиться, що Андрійко волає щоночі. У чім річ, я вас запитую?!

Катерина Іванівна сторопіло знизала плечима й, підійшовши до дверей дитячої, заходилася щосили стукати в неї кулаками.

– Це щоночі повторюється, пане, – доповіла перелякана Лізонька.