Олександр Семенович Іванченко - Дорогами Маклая

Релігія, яка віками давала слушний привід для загарбницьких воєн і поневолення народів, і без Дарвіна повільно, але певно котилася до свого занепаду. З розвитком освіти, науки й культури з'являлося дедалі більше критично настроєних умів, що не вірили голослівним проповідям священнослужителів. Церква втратила провідну роль у державі її тепер уже не могла бути тією силою, яка раніше давала можливість тримати народ у покорі. Виникли нові форми суспільних стосунків і нова мораль. «Комуністичний маніфест», проголошений у 1848 році Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом, перекреслив не лише релігійну, а й національну та расову відчуженість, закликавши: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»

Нові умови вимагали й нових мотивів для виправдання існуючої колоніальної системи, яка на той час досягла свого найвищого розквіту. З усіх великих азіатських країн тоді зберігали незалежність лише Туреччина і Японія. Решта Азії, Африка, Океанія, Америка й Австралія були в руках європейців. Американських індіанців, аборигенів Австралії і новозеландських маорі вони, щоб не лишати конкурентів на землю, почасти винищили, почасти загнали в резервати, над іншими народами — панували. Але, як кажуть, будь-яке падіння починається з підйому. Що вище піднімешся, то болючіше впадеш. Якщо, звичайно, вчасно не підстрахуєшся. З метою такої підстраховки й було створено так зване вчення полігеністів, для «підтвердження» якого дві теорії — «Походження видів» і «Походження людини», — як виявилося, були вельми зручні.

Так, говорили полігеністи, людина походить від мавпи, але ж і мавпи були різні: розумово й фізично розвинені найбільше, середні й зовсім примітивні. Три види мавп зумовили появу трьох основних людських рас: європейської, або білої, монголоїдної, або жовтої, і негроїдної, або чорної. Причому сталося це не водночас і не в одному місці, а поетапно і в різних місцях. Коли даний вид мавп, що жили в тому чи іншому районі земної кулі, досягав у своєму розвитку перехідного періоду, він поступово починав еволюціонувати, тобто перетворюватися на людей. Негроїдна раса в цьому розумінні наймолодша й поки що тільки еволюціонує, монголоїди піднялися вже на середній щабель, ну а європейці, виходить, нагорі, як найдавніші. А коли так, панівне становище білої раси є природним і тому виправданим.

При цьому більшість полігеністів дотримувалася тієї думки, що кожна раса має свої, тільки їй притаманні здібності, які від покоління до покоління передаються в спадок і практично не змінюються. Тому, мовляв, було б помилкою сподіватися, що негр, наприклад, рівнем свого розвитку в оглядовому майбутньому зможе зрівнятися з європейцем.

«Ще ніколи, — писав французький полігеніст Шарль Летурно, — нижча за анатомічною будовою раса не спромоглася створити культуру вищого зразка. Над нижчими расами тяжіє щось ніби органічного прокляття, подолати яке можна лише невпинною тяжкою боротьбою за краще життя протягом геологічних епох».

Нині, в добу майже цілковитої деколонізації й масового відродження національних культур, зруйнованих колонізаторами у багатьох колишніх колоніальних країнах, безглуздість такого твердження така очевидна, що захищати його вже остерігаються й найлютіші расисти. Але тоді, сто років тому, теорії полігеністів сприймалися в Європі і Північній Америці як щось цілком незаперечне. Адже вони грунтувалися на вченні великого Дарвіна. Сам він, щоправда, з цього приводу ніякої певної думки не висловив. Казав: «Я займаюся походженням людини, а не її расовими ознаками. Проблема рас — надто складне питання, може, не менш складне, ніж саме походження людини, і не думаю, що я колись займуся ним. Я вже надто старий». Та коли його учні й соратники, змішавши флору з фауною і заразом з людиною, проповідували полігенізм, посилаючись на Дарвіна, він благодушно мовчав.

Серед полігеністів, які свідомо й відкрито поставили себе на службу колонізаторам, опинився навіть видатний сподвижник Дарвіна Томас Гекслі, який аж ніяк не симпатизував світовій системі насильства. Він просто щиро повірив у полігенізм.

«Мої переконання, — писав він, — виношені протягом тривалого часу і мають міцне коріння. Якби я жив два-три століття тому, то, мабуть, міг би подумати, що з мене… глумиться дідько й допитується; чи багато я маю користі з того, що позбавив себе надій і втіх, яким віддається переважна частина роду людського. На це в мене одна відповідь: «Нечестивий! Істина — понад усе!» Я багато думав над тим, на чому грунтується моя віра, і кажу: хай у мене поступово віднімуть усе — дружину, дітей, добре ім'я, слова, — я все одно не брехатиму».

Тільки в Росії полігенізм не знайшов масових прихильників, за винятком окремих європоманів, які сліпо приймали будь-яку новомодну європейську думку. І не тому, що в середовищі російських учених не траплялося людей, здатних так само палко повірити в «учення» полігеністів, як повірив у нього Томас Гекслі. Причина була в іншому — в історичній долі Росії, більша частина європейського населення якої до середини XIX століття лишалася в кріпацькому рабстві й за своїм інтелектуальним рівнем мало чим різнилася від незліченної кількості інородців, віднесених полігеністами до народів, приречених буцімто самою природою вести навпівтваринне животіння.

«А чи не є, — писав патріарх російської науки Карл Максимович Бер, — цей погляд, що так мало відповідає принципам природознавства, вигадкою частини англо-американців, потрібною їм для погамування власного сумління? Вони відтіснили первожителів Америки з нелюдською жорстокістю, з егоїстичною метою ввозили і обертали на рабів африканське плем'я. Щодо цих людей, казали вони, не може бути ніяких зобов'язань, бо вони належать до іншого, гіршого гатунку людства. Я посилаюсь на досвід усіх країн і всіх часів: коли одна нація вважає себе справедливою, а чинить стосовно іншої несправедливо, то вона водночас намагається виставити цю іншу нікчемною, ні на що не здатною і твердитиме це часто й затято».

Ще точніше сказав про коріння расизму Микола Гаврилович Чернишевський:

«Рабовласники були білої раси, невільники — негри; тому захист рабства в учених трактатах набув форми теорії про корінну відмінність між расами людей… Ми певні, що й негр відрізняється від англійця своїми якостями виключно внаслідок історичної долі своєї, а не внаслідок органічних здатностей».

Про неспроможність расизму говорили багато російських учених та громадських діячів: Сеченов, Пирогов, Модестов, Писарєв та інші. Але це були лише висловлювання російських гуманістів, науково підкріпити які вони поки що нічим не могли. Канонізовану непорушність полігенізму, піднесеного до степеня науки, могла зруйнувати також тільки глибоко аргументована наука. Це, в свою чергу, означало вчинити цілу революцію в поглядах на раси й таким