Фред Унгер - Червоне доміно

і розпочато монтаж крана, але обвинуваченим Шрамові і Берндт ніяк не вдавалося істотно перешкодити роботі колективу інженерів. Тим-то вони вирішили викрасти, підробивши ключі, всю документацію, котра стосувалася конструкції крана, бо їх західнонімецькі хазяї наполягали на тому, щоб вони якнайшвидше роздобули її.

Проте цей план не вдалося здійснити, бо Шрам залишив у конструкторському бюро сліди, і всі замки були своєчасно замінені новими. Шрам тоді спробував проникнути до приміщення конструкторського бюро за допомогою відмичок, але І в цьому йому не пощастило.

Слід зазначити, що Шрам міг бути викритий уже 28 серпня 1961 року, бо інженер Карін Зоммер, що на кілька хвилин залишила свій кабінет, повернувшись, помітила ознаки присутності в будинку сторонньої людини. Як виявилося згодом, Шрам мив руки у креслярні, бо він, проникаючи до приміщення через підвал, де зберігалося вугілля, забруднив руки так, що боявся залишити видимі сліди. На жаль, Інженер Зоммер не повідомила відділ охорони заводу, бо вона, виходячи, не замкнула на ключ свій кабінет, за що підлягала дисциплінарному стягненню і хотіла його уникнути.

Шрам признався також, що 29 серпня 1961 року під час випробування крана він з'єднав затискачем два електрокабелі, так що кран повалив монтажне риштування. Шрам запевняє, що він мав на меті лише перешкодити проведенню випробування; він нібито не помітив співробітників адміністративного управління, Міністерства зовнішньої торгівлі і держбезпеки, які стояли біля самого монтажного риштування.

Уночі 30 серпня 1961 року Шрам подзвонив до заступника головного інженера, керівника колективу інженерів Еріха Цибульки, намагаючись спровокувати його до втечі з Республіки, бо його, мовляв, мають заарештувати. Він дзвонив з квартири обвинуваченої Берндт, яка заздалегідь дала Шрамові відповідну інструкцію і була присутня під час розмови.

Шрам далі визнав, що мав завдання постійно пильнувати за спеціальним тайником. Коли 30-го серпня надійшло повідомлення, що прибула довірена особа з західнонімецької контррозвідки, він негайно поінформував про це свою співучасницю. Оскільки ця остання в той час перебувала у доктора Козеля, а Шрам намагався зайвий раз не потрапляти на очі доктору Козелю, він надіслав умовлений для таких випадків знак: художню листівку з зображенням червоного доміно. Приводом для такого умовного сигналу послужила картина в маленькій винарні, що її Берндт частенько відвідувала.

Крім цього, Шрам дістав наказ змазати підшипники крана не звичайним мастилом, а тим, що його привіз із особою обвинувачений Міхаель Томас. Як саме діє це мастило, він був поінформований. Однак він не зміг виконати цього завдання, бо товариші Гайєр і Швенк застукали його на гарячому й заарештували під час заміни мастила.

Щодо номера 2:

Обвинувачена Ільза Берндт, яка народилася 22 листопада 1925 року в Вестфалії, працювала на лейпцігському підприємстві по випуску кранів і підйомних механізмів під іменем Віри Горм.

Її батько, колишній офіцер рейхсверу, у 1933 році вступив до військ СС; сама обвинувачена пізніше відзначилася як активна діячка молодіжної організації «Гітлерюгенд»; завдяки цьому її було призначено в 1943 році на роботу в управління концтабору у Равенсбрюку.

Після повалення фашистського режиму вона дістала фальшиві документи на ім'я Віри Горм, кілька разів змінювала місце проживання і, нарешті, оселилася в Лейпцігу. Тут їй удалося втертися в довіру до начальства, і її призначили відповідальним секретарем заводу. Часи фашистського терору нічого її не навчили, навпаки: вона сама запропонувала своє співробітництво західнонімецькій контррозвідці.

Але навіть займаючи таку відповідальну посаду, вона не змогла добратися до креслень, бо їх весь час зберігали під замком у сейфі, і доступ до них мали тільки співробітники колективу інженерів. Єдиною можливістю для неї було спонукати одного чи кількох співробітників колективу до службового злочину. Вона зупинила свій вибір на інженері Еріху Цибульці, про якого їй було відомо, що він нещасливий у подружньому житті.

Проте навіть цим шляхом їй вдалося досягти небагато. Щоправда, їй пощастило прив'язати до себе Цибульку, але намовити його видати креслення вона не змогла. Головні труднощі полягали для неї в тому, що вона мусила, незважаючи на інтимні стосунки з Цибулькою, діяти дуже обережно, бо не знала, як він реагуватиме, коли дізнається про все.

Нарешті вона зрозуміла, що таким чином нічого не досягне. Не можна було гаяти часу. Тоді вона вирішила вдатися до останньо-го засобу. Вона звеліла Шраму подзвонити до Цибульки і попередити його про майбутній арешт. Цибулька почав вагатися. Іще тієї ж ночі він подзвонив Ільзі Берндт і спитав, чи згодна вона покинути разом з ним Республіку.

Берндт гадала, що вона нарешті наближається до мети. Другого ранку вона відкрила Цибульці, що вчорашній дзвінок — результат її доручення і що це вона, Берндт, має забезпечити Цибульку потрібними для втечі з Републіки документами. А втім, з порожніми руками прибути до Західної Німеччини, звичайно, не можна — він це, мабуть, і сам розуміє.

Цибулька зрозумів. Зрозумів і рішуче, — очевидно, цілком несподівано для Берндт, — відмовився. Вона побачила, що її викрито і втратила самовладання. Дійшло до бурхливої сутички, яка закінчилася тим, що Цибулька схопив телефонну трубку, щоб подзвонити у відділ охорони заводу. В цю мить Берндт помітила молоток, залишений у кабінеті швейцаром, — і щосили вдарила ним Цибульку. Той одразу ж упав на підлогу.

Обвинувачена запевняє, що спочатку вона була приголомшена тим, що сталося. Але вже через якусь хвилину вона спокійно почала прибирати все, що могло б кинути на неї тінь підозри. Вона пригадала, що в її письмовому столі все ще лежать пластинки, на які Цибулька кілька днів тому наговорював виробничу інструкцію про монтаж крана, вона знала також, що серед них була пластинка, яку він наговорив лише до половини.

Отож вона принесла з секретаріату цю пластинку й обхідний листок і замкнула двері. Потім увімкнула диктофон: кожного, хто перебував у сусідній кімнаті, звучання пластинки мало навести на думку, що Цибулька диктує інструкцію. Після цього вона пішла з обхідним листком до свідків Унбегау і Зоммер, причому вийшла з кімнати Цибульки через другі двері; нарешті Берндт занесла обхідний листок до відділу кадрів. Тим часом було вже п'ять хвилин на дев'яту. Вона взяла пальто, замкнула секретаріат і поїхала на таксі до Лейпцігського відділення Міністерства державної безпеки. Як привід для цього візиту вона використала нічний дзвінок Цибульки до неї; цей привід