Джессі Келлерман - Чтиво

зникало. Кнопка, що мала відключити звук, також не допомогла.

— Завдяки щедрості та мудрості наших улюблених і доброзичливих лідерів Партії ціни на коренеплоди лишаються доступними для всіх громадян...

Вона почала перераховувати всі доступні товари, і голос її лунав не лише з екрана, а й через стіни, підлогу, стелю. Він підняв віконну раму. Гучномовці стояли на всіх будинках. Унизу повністю зупинилися машини, усі — від старої, що несла на плечах корзину з коренеплодами, до малих хлоп’ят, що гнали кіз,— завмерли, уважно прислухаючись. Пфефферкорн поглянув на годинник. П’ята ранку.

— Не забудьте принести свої продовольчі картки до районних станцій.

Жінка на екрані відкрила книжку кишенькового формату. Люди на вулиці зробили те ж саме.

— Сьогодні читаємо четверту строфу п’ятнадцятої пісні.

І вона почала читати вголос уривок із «Василія Набочки». Люди забубоніли слідом, і колективне бубоніння стало схожим на грозу, що наближалася до міста. Читання скінчилося, книжки поховали.

— Радійте величному спадку, який вам належить, громадяни Злабії!

І всі заспівали національний гімн.

Після нього настала черга короткому раунду аплодисментів. Життя продовжилося. Жінку в пілотці змінило статичне зображення прапора Західної Злабії у супроводі акордеона. Пфефферкорн трохи повагався, але потягнувся вимкнути телевізор, і на мить йому здалося, що зараз з екрана вискочить рука і вхопить його за зап’ясток. У вухах дзвеніло, голова розколювалася від похмілля й ударів. Він не виспався. Чітко пам’ятав, що перестав чекати на вентилятор десь о першій ночі. Через спеку і бряжчання труб він зміг поспати лише кілька дорогоцінних годин. Поганий початок дня. Йому потрібно бути у формі. Потрібно зберігати голову ясною. Він підхопив простирадло й обтер піт, одягнувся і пішов униз шукати каву.

Глава сімдесят третя

ін зупинився біля адміністратора. Сьогодні чергував інший.

— Доброго ранку, месьє.

— Так, вітаю. Моє ім’я Артур. Ковальчик. Номер сорок чотири.

— Так, месьє.

— Учора ввечері я просив вентилятор.

— У вашому номері є вентилятор, месьє.

— Він зламаний.

— Месьє, мені дуже шкода.

Пфефферкорн почекав. Адміністратор мовчав. Пфефферкорн дістав банкноту в десять ружі. Адміністратор узяв гроші тим самим жестом, що і його попередник. Уклонився.

— Месьє, пройдіть, будь ласка, до їдальні. Шведський стіл,— улесливо сказав він.

Пфефферкорн попрямував до ресторану. Він так зосередився на пошуках кави, що не помітив, як іззаду підійшов Фйотор і штрикнув його під ребра.

— Вітаю, друже! Як провели ніч? Так? Чи сподобалися вам наші ранкові повчання? Надихають, еге ж? Хоча, між нами, про двадцять два вони набрехали. На термометрі уже під тридцять, а ще і шостої немає. Двадцять ружі підказують, що до обіду буде усі сорок.

Вони разом підійшли до столу. Вибір був невеликий: учорашні пироги і каструля з кашею. Роздавала знову Єлена. Кави не було. Лише кислий брунатний чай.

— Ви не взяли соусу,— сказав Фйотор, махнувши рукою на тарілку Пфефферкорна, коли вони сідали за той же самий столик у кутку.— Соус прикрашає страву.

Пфефферкорн, пригадуючи формулу, що колись давно знав, пробурмотів:

— Сорок градусів — це ж більше сотні за Фаренгейтом.

— Сто п’ять, здається.

Пфефферкорн застогнав і відсунув тарілку з гарячою кашею.

— Але ж, друже, вона смачна.

— Що це таке?

— Ми називаємо її «бішуйния хашх». Схоже на вівсянку.

— На запах — аж ніяк не вівсянка.

— Вона зроблена з коренеплодів,— пояснив Фйотор,— і козячого молока.

— Козяча каша,— кивнув Пфефферкорн.

Фйотор розсміявся і поплескав його по спині.

— Ага. Дуже добра, друже. За ваше здоров’я!

— Дякую. Питиму я краще чай.

— Співчуваю. Але, як кажуть наші найбільш прозорливі партійні лідери, не будемо нічого втрачати.— Фйотор підморгнув і потягнувся за склянкою Пфефферкорна.— За ваше здоров’я. Це доля, що ми знову зустрілися, еге ж?

Пфефферкорн не знав, що і казати.

— Я взяв на себе сміливість зробити кілька телефонних дзвінків від вашого імені,— продовжив Фйотор.

Пфефферкорна ці слова збентежили.

— Хіба так правильно?

— Нехай це буде моїм подарунком, друже. Ми кажемо: «Не